Інститут рукопису

Інститут створено в 1992 році

Інститут рукопису є науково-дослідним підрозділом Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського.

Призначення Інституту рукопису – збирати, зберігати, залучати до наукового і культурного обігу найцінніші рукописні пам'ятки та рукописну спадщину України – переважно фонди матеріалів, що за походженням пов’язані з історією та культурою України, а також цінні рукописні матеріали інших країн та культур.

У фондах Інституту рукопису зберігаються пам’ятки книжної писемності, історичні документи, наративні, літературні матеріали, архівні фонди просвітницьких і наукових установ, а також особові фонди та окремі матеріали видатних діячів української науки і культури.

Завдання

Основне завдання Інституту рукопису – проведення наукової дослідної, методичної, практичної та інформаційної роботи щодо рукописних фондів, зокрема всебічне вивчення писемних джерел та рукописних книг, дослідження української рукописно-книжної культури і світової історико-культурної спадщини, теоретичних та науково-практичних проблем вивчення і використання писемного джерела, а також вивчення основних закономірностей розвитку писемної культури України та світової історико-культурної спадщини.

Напрями діяльності

Науково-дослідна робота у галузях історичних та філологічних спеціальних дисциплін, об'єктом яких є рукописи (кодикологія та кодикографія, археографія, палеографія, джерелознавство, дипломатика, архівознавство, документознавство тощо) – задля комплексного вивчення та використання писемної рукописно-книжної та документальної спадщини в Україні в контексті світової культури.
Видавнича діяльність, безпосередньо пов’язана із науково-дослідною роботою Інституту рукопису і спрямована на введення до наукового обігу результатів наукових досліджень.

Спеціальна видавнича група проводить науково-редакційну підготовку видань Інституту рукопису до публікації на базі редакційно-видавничого центру НБУВ.

З 1993 року Інститут рукопису видає збірник наукових праць "Рукописна та книжкова спадщина України: Археографічні дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів".

Науково-методична робота із наукового обґрунтування та вдосконалення методичних розробок щодо комплектування, археографічної обробки рукописів та документів, зберігання фондів, а також форм і методів залучення їх до наукового обігу у системі НАН України та поза її межами.
Надання науково-методичної, консультаційної та науково-практичної допомоги з питань атрибуції, проведення експертизи цінності, опрацювання наративних джерел XI–XVIII ст. установам НАН України та різним культурно-просвітницьким установам України.
Науково-практична робота щодо збирання і формування рукописного фонду, який відображає історію, науку й культуру України від давніх часів до сьогодення. Вона передбачає комплектування фондів, науково-технічне та археографічне опрацювання рукописів і документів, їх страхове копіювання, облік та зберігання різних типів і видів рукописних матеріалів, зокрема:
- наукову обробку та організацію рукописного фонду, укладання довідково-пошукового апарату на рукописні матеріали;
- архівне облікування документів та рукописів, що належать Національному державному архівному та бібліотечному фондам, згідно чинних нормативних документів;
- створення належних умов для зберігання рукописів у спеціальному сховищі (спільно з Центром реставрації та консервації документів), організацію контролю фізичного стану фондів;
- організацію спеціальної підручної бібліотеки для бібліографічного забезпечення науково-дослідницьких, методичних та практичних розробок Інституту рукопису, а також для допомоги дослідникам у роботі з рукописами та документами у читальному залі.
Науково-інформаційна робота реалізується у безпосередньому наданні інформації про рукописи та історичні документи через систему традиційного для бібліотеки науково-довідкового апарату, автоматизовану систему пошуку інформації, публікацію інформаційних видань різного типу, зокрема:
- підготовку реєстрів, каталогів, покажчиків української рукописної книги та різноманітних документів, а також інших науково-інформаційних видань;
- створення масиву вторинної документальної інформації для національного зведеного банку даних "Архівна та рукописна Україніка";
- використання рукописних фондів ІР через безпосереднє надання рукописних матеріалів дослідникам і фахівцям різних установ і закладів науки, освіти та культури для опрацювання у читальному залі ІР;
- культурно-просвітницьку та інформаційно-масову роботу, пропаганду рукописної та документальної спадщини України (організація виставок, радіо- та телепередач тощо).

   Рукописний відділ (відділ рукописів) Національної бібліотеки України був створений від самого заснування Бібліотеки у 1918 році. Він мав бути архівом історії Українського народу – «зібрати рукописи, листи, портрети і т.д. тих діячів, … які жили й діяли на території України, та … всіх діячів українського народу, де б вони не жили і діяли».
Першим керівником відділу (до 1929 року) став Г.П. Житецький. Він розробив цілісну програму об’єднання всіх рукописних фондів Бібліотеки та теоретичні й методичні засади описування документів.
   Фонди рукописного відділу від початку формувалися із приватних архівів видатних діячів науки і культури, а також із архівів й рукописних книгозбірень ліквідованих світських та церковних установ. Саме так до фондів відділу рукописів надійшли зібрання Київської духовної академії, київських церков і монастирів та Університету святого Володимира, приватні зібрання та родинні архіви тощо.
   Серед співробітників відділу рукопису були відомі вчені – історики, філологи, бібліотекознавці, які професійно досліджували рукописні пам’ятки із бібліотечних рукописних фондів, тож фактично відділ рукопису був науковим підрозділом. Коли у 1971 році Бібліотека отримала статус наукової та науково-дослідної установи, то за відділом рукопису наукові завдання були закріплені офіційно.
   У 1992 році на базі відділу рукопису був створений Інститут рукопису.