1871 Народився Василь Стефаник, український письменник-новеліст, новатор модерністської техніки письма, політик та громадський діяч.

1890 в часописі "Народ" опублікував статтю "Жолудки наших робітних людей і читальні", що започаткувала його літературну діяльність. Стефаник — неперевершений майстер психологічної новели, перші з яких ("Синя книжечка", "Лист", "Виводили з села", "Стратився", "У корчмі", "Побожна", "Сама-самісінька") були опубліковані в чернівецькій газеті "Праця" (1897). 1899 в Чернівцях опублікована перша збірка новел "Синя книжечка", яка була високо оцінена тогочасними літературними критиками. З не меншим захопленням громадськість зустріла інші збірки художніх творів (новел) — "Камінний хрест" (1900), "Дорога" (1901), "Моє слово" (1905). 1903 під час відкриття пам’ятника І.Котляревському в Полтаві Стефаник особисто познайомився з Г.Хоткевичем, Лесею Українкою, Оленою Пчілкою, М.Коцюбинським, М.Старицьким та іншими відомими літераторами, театральними діячами.

З 1902 С поринув у вир громадського і політичного життя. Двічі обирався послом (депутатом) до австрійського парламенту від Української радикальної партії (1908, 1911). Під час Першої світової війни здебільшого перебував у Відні. Засновник читальні "Просвіти" у рідному селі, почесний член "Просвіти", голова Товариства письменників і журналістів. У роки національно-визволних змагань на західноукраінських землях входив до Української національної ради ЗУНР, був обраний до складу делегації, яка брала участь у підписанні Акта злуки УНР і ЗУНР. 1928 отримав від уряду УСРР персональну пенсію, від якої відмовився 1933, довідавшись про Голодомор 1932—1933 років в УСРР.

1916 повернувся до літературної діяльності. 1916—1933 опублікував 23 новели, які увійшли до останньої збірки "Земля" (1926) та ювілейного видання "Твори" (1933). Залишив низку автобіографічних спогадів та багату епістолярну спадщину. Листувався з Л.Мартовичем, С.Шмігером, А.Шмігельським, М.Шухевичем, М.Заячківським.

Новелам письменника притаманний особливий драматизм і психологізм, що відрізняє його від інших представників цього напряму. Стефаник вплинув на творчість Г.Косинки, Марка Черемшини, О.Гончара, Г.Тютюнника.  Часопис "Діло" називав Стефаника "найбільшим письменником Галицької Землі" (після І.Франка), "найдостойнішим представником європейського рівня нашої літератури". 1971 урочисто відзначено столітній ювілей письменника: у рідному селі Русові відкрито літературно-меморіальний музей; у Львові встановлено пам’ятник (скульптор В.Сколоздра, архіт. В.Вендзилович).

Підготовано за матеріалом Енциклопедії історії України НАН України.