1898 народився Степан Кожум’яка, інженер-мостобудівник, публіцист, літературознавець, мовознавець, громадський діяч, активний учасник дисидентського руху опору. Закінчив Єлисаветградські земські педагогічні курси (1917). Під час навчання випускав рукописний журнал «Лісовий струмок», в одному з номерів якого розкритикував більшовизм. Учителював. 1922 із членів Новомиргородського педагогічного колективу організував редколегію і розпочав видавництво ілюстрованого журналу «Перша ластівка». 1926 закінчив факультет соціологічного виховання, 1928 – мовно-літературний факультет Одеського ІНО (захистив дипломну працю «Борис Грінченко»). У ніч із 6 на 7 березня 1928 заарештований, за звинуваченням у критиці існуючих порядків засланий на 3 роки до м. Йошкар-Ола (РФ), однак диплом про освіту все ж отримав. Після повернення закінчив Харківський автошляховий інститут. Восени 1937 знову заарештований, за звинуваченням у антирадянській агітації і пропаганді засуджений до 10-ти років таборів. 1947 звільнений, але 1949 утретє заарештований, за націоналістичні переконання засланий на вічне поселення до Красноярського краю (РФ). 1954 повернувся на Кіровоградщину, 1958 реабілітований. 1954–1973 працював інжером-шляховиком у Новомиргороді. Прокладав автомагістраль Черкаси–Умань–Гайсин–Брацлав, проектував і керував будівництвом мостів через р. Велика Вись у Кіровоградській області, укладав автошляховий словник (виданий 1995 у Львові). Брав активну участь у національно-громадянському житті: ініціював встановлення пам’ятника Т. Шевченку в с. Лип’янка Шполянського району Черкаської області (скульптор І. Гончар), листувався з Б. Антоненком-Давидовичем, М. Стельмахом, О. Гончарем, І. Романченком, В. Лазурським (філософські, політичні, національні погляди Кожум’яки найповніше відображено в його епістолярній спадщині), клопотався про видання творів передової зарубіжної класики та журналу «Кур’єр ЮНЕСКО» українською мовою, розмножував самвидавом власні наукові розвідки (краєзнавчі дослідження «Цегляне диво», «Собор Святого Миколи», «Спомник Кобзарю») тощо. Звертався до ВР УРСР, СПУ, редакції газет і журналів із вимогами припинити дискримінацію української мови, а також поширював політично важливі документи, зокрема «Всезагальну декларацію прав людини ООН», працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?» І. Дзюби, позацензурні вірші В. Симоненка та ін. Закликав інтелігенцію виборювати національні і соціальні права українського народу. 2007 у Новомиргороді відкрито музей Степана Кожум’яки.

Підготовано за матеріалом Енциклопедії сучасної України Інституту енциклопедичних досліджень НАНУ.