1922 народився Платон Білецький, мистецтвознавець (теорія та історія мистецтва; шевченкознавство; творчість Г. Нарбута), художник, педагог. Доктор мистецтвознавства (1971), професор (1971). Член-кореспондент НАНУ (1995), академік Академії мистецтв України (1997). Член Спілки художників України. Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1982). Заслужений діяч мистецтв України (1991). Відзначений срібною медаллю АМ СРСР (1986). Навчався у Ленінградському інституті театрального мистецтва та Московському художньому інституті (1942–1944), закінчив Київський художній інститут (1949; майстерня О. Шовкуненка). Працював у Київському музеї західного та східного мистецтва: 1950–1951 – заступник директора з наукової роботи; 1951–1957 – на творчій роботі; 1957–1960 – директор Літературно-меморіального будинку Т. Шевченка (Київ). Працював у жанрах портрета, пейзажу, натюрморту. Створив портрети М. Гоголя (1952), І. Франка (1954), актора Ю. Шумського (1954), співачки Л. Руденко (1958), композицію «Іспанський танець. Артисти Л. Герасимчук та О. Сегал» (1956–1957), портрет академіка Л. Яснопольського (1954), автопортрет (1943), портрети дружини в хутрі (1951), дружини з сином (1953), матері (1954). Пейзажі Білецького позначаються ліричністю, лаконічністю. Серед них – «Старосілля під Києвом» (1955), «Берег Київського моря» (1976), «Посохлі троянди» (1997), краєвиди Томська, Москви, Києва. Твори зберігаються у НХМ, ДМТМК, Музеї історії Києва та ін. Наприкінці 50-х років залишив живопис заради наукової та педагогічної діяльності. Викладав у Київському художньому інституті (1959–1998): від 1969 – професор, 1963–1966 – проректор з навчально-наукової роботи. Один із засновників факультету теорії та історії мистецтва (1959). Читав курси з історії українського мистецтва, мистецтва класичного та Далекого Сходу, Візантії та західноєвропейського середньовіччя. Перебував під впливом наукових ідей батька та М. Конрада. Наукові та науково-популярні праці охоплюють широке коло явищ і періодів, зокрема дослідження впливів Близького Сходу на українське мистецтво. Працям Білецького притаманний глибокий науковий аналіз у поєднанні з художнім (за формою) поданням матеріалу. Працював у галузі шевченкознавства, розглядав у взаємодії образотворчу та літературну спадщину митця. Заповнив окремі прогалини українського образотворчого мистецтва, звертаючись до вивчення офіційно заборонених періодів і творчості замовчуваних митців. Чимало робіт присвячено реабілітації творчості видатного українського графіка Г. Нарбута, висвітленню його мистецького світогляду, виявленню генези стилю митця. Провів фундаментальну роботу з дослідження старовинного українського портрета. Як учений і педагог зробив помітний внесок у формування вітчизняної школи мистецтвознавства. 2002 в Національній академії образотворчого мистецтва й архітектури відбулися «Перші читання пам’яті академіка Платона Білецького».

Підготовано за матеріалом Енциклопедії сучасної України Інституту енциклопедичних досліджень НАНУ