1819 народився Григорій Ґалаґан, громадський діяч, українофіл, меценат. Закінчив юридичний факультет Петербурзького університету (1840). Працював у Чернігівській палаті державних маєтностей, з 1858 – член Чернігівського комітету "Про поліпшення побуту поміщицьких селян". Брав участь у складанні проекту положень про скасування кріпацтва, дотримувався позицій демократизму. Від 1865 енергійно і плідно працював у Полтавському земстві, виявляв ініціативу в освітніх справах. Втративши єдиного сина Павла, Ґалаґан в його пам'ять заснував приватний навчальний заклад – колегію Павла Ґалаґана в Києві (1871), пожертвував свій маєток у с. Дігтярі для ремісничого училища (1876). Для селян свого родового помістя в Сокиринцях створив у 1871 році перше на Україні ощадно-позичкове товариство (Кредитну спілку) імені Павла Галагана. У вересні 1871 року Григорія Ґалаґана обрано головою Прилуцького дворянства. Він перебував на цій посаді до січня 1882 року. За цей період відкрив чоловічу та жіночу гімназії в Прилуках і багато народних шкіл, за що отримав звання «Почесний громадянин Прилук». Був дієвим членом училищної ради, створив для неї інструкцію, домігся збільшення бюджету на народну освіту та підвищення платні вчителям, а також заснував стипендію в Прилуцькій гімназії. Також знаний як піклувальник Чернігівської гімназії. З 1869 по 1882 рік був головою з’їзду мирових суддів у Прилуках. 1881 як член комісії з питань селянської реформи займався проблемами зниження викупних платежів, з 1882 – член Державної ради. Тривалий час був головою дворянства Борзнянського повіту. 1873 Ґалаґана обрано головою Південно-Західного відділу Російського географічного товариства – першої легальної організації в галузі українознавства, працював також у Київській археографічній комісії. Ґалаґан мав багато друзів, у тому числі серед слов'янофілів, та все життя був українофілом, близьким до київської громади. Відомий також як автор "Сборника этнографических материалов, касающихся Малороссии" і "Южноруських пісень з голосами" та ін. творів. Також відомий як співзасновник бібліотеки (нині Національна парламентська бібліотека України) та благодійник журналу «Киевская старина».