1747 народився Олександр Безбородько, український старшина, дипломат і державний діяч Російської імперії. Від 1797 канцлер і найясніший князь. Член Петербурзької АН (1784), мав звання почесного аматора петербурзької Академії мистецтв. Навчався Києво-Могилянській академії, 1765 – бунчуковий товариш і правитель канцелярії генерального-губернатора Лівобережної України П. Румянцева. Під час російсько-турецької війни 1768–1774 командував українськими полками. 1775 – статс-секретар імператриці Катерини II. Згодом призначений членом Державної ради, фактично керував Колегією закордонних справ. Подав імператриці "Меморіал у справах політичних", покладений в основу програми дій на Балканах і в Східній Європі. Як дипломат відіграв помітну роль у підготовці та здійсненні 2-го (1793) і 3-го (1795) поділів Польщі, а також укладенні Ясського мирного договору 1791. Він представляв інтереси найпоміркованішого крила в українському автономістському русі 18 ст. 1788–1790 Безбородько опонував проектам В. Капніста, які підтримував князь Г. Потьомкін щодо створення козацького війська на Україні. У квітні 1797 року цар Павло I надав Безбородькові титул найсвітлішого князя Російської імперії і призначив його на найвищу державну посаду – канцлером. Безбородько мав великий вплив на Павла I i домігся від нього відновлення в Україні Генерального суду й деяких інших установ Гетьманщини, скасованих Катериною II. Навколо Безбородька гуртувалися українці, що займали чи прагнули зайняти високі посади в Санкт-Петербурзі, серед них були майбутні міністри П. Завадовський і Д. Трощинський. Наприкінці життя Безбородька його племінник В. Кочубей керував Колегією закордонних справ. Безбородько спільно з В. Рубаном вважається автором "Краткой летописи Малой России с 1506 по 1770 год". Він прагнув слави щедрого мецената і заповів 210 тис. рублів на створення у м. Ніжин гімназії вищих наук, – від 1832  Ніжинський ліцей, згодом історико-філологічний інститут ім. князя О. Безбородька (нині – Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя).