1921 народився Олексій Дей, літературознавець, фольклорист, журналіст, книгознавець. Доктор філологічних наук (1960), професор (1965). Лауреат премія ім. І. Франка АН УРСР (1983). Учасник 2-ї світової війни. Бойові та урядові нагороди. 1943 закінчив Київський університет. Від 1946 працював у системі АН УРСР: 1949–1951 – завідувач відділу народної творчості Етнографічної музею; 1951–1953 – директор Українського музею етнографії та художнього промислу; 1953–1962 – старший науковий співробітник Львівського інституту суспільних наук; 1962–1986 – завідувач відділу фольклористики Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського. Головний редактор журналу «НТЕ» (1965–1974), від 1964 – голова редколегії серії «Українська народна творчість» (у 50-ти томах, 1965–1986). Автор наукових досліджень з фольклористики, літературознавства, історії журналістики, книгодрукування, пресознавства. Уклав «Словник українських псевдонімів та криптонімів (ХVІ–ХХ ст.)». Співупорядник збірника фольклору: «Ігри та пісні: Весняно-літня поезія трудового року», «Колядки та щедрівки: Зимова обрядова поезія трудового року», «Народні пісні в записах Івана Франка», «Жартівливі пісні: Родинно-побутові», «Танцювальні пісні», «Співанки-хроніки», «Народні пісні з голосу Дніпрової Чайки та в її записах,» «Українські народні пісні в записах Зоріана Доленги-Ходаковського», «Наймитські та заробітчанські пісні», «Чумацькі пісні», «Народні пісні в записах Марка Вовчка», «Дерев’яне чудо: Народні казки», «Думи: Історико-героїчний цикл», «Фольклорні записи Марка Вовчка та Опанаса Марковича», «Легенди та перекази», «Народні пісні в записах І. Нечуя-Левицького», «Народні пісні в записах М. Гоголя», «Пісні кохання», «Балади: Кохання та дошлюбні взаємини», «Балади: Родинно-побутові стосунки» та ін.