1932 народився Віталій Дончик, український літературознавець, критик; академік НАНУ (2006). Доктор філологічних наук (1984), професор (1998), академік НАНУ. Заслужений діяч науки і техніки України (1997). Республіканська премія у галузі літературно-мистецької критики ім. О. Білецького (1981), премія ім. І. Франка НАНУ (2004). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2007). Закінчив Київський університет (1956). Працював у редакції газети «Літературна Україна» (1957–1962): від 1960 – завідувач відділу критики; від 1962 – в Інституті літератури НАНУ (Київ): 1987–1992, 1997–2003 – завідувач відділу української літератури 20 ст., від 1993 – головний науковий співробітник, голова редакції журналу «Слово і час» (1989–2000). Підтримував рух шістдесятників, у 2-й половині 80-х років брав активну участь у відродженні української культури і державності, демократизації суспільства. В. Дончик активно заявив себе як критик ще в 60-х роках, головні теми його літературознавчих праць – виступ проти ілюстративності й описовості в українській прозі, підтримка тенденцій посилення гуманістичного начала, аналітичної проблемності, психологізму, творчих пошуків шістдесятників тощо. Автор монографій «Час і його обличчя» (1967), «Грані сучасної прози» (1970), «Петро Панч» (1971; 1981), «Єдність правди і пристрасті» (1981), «Істина – особистість (Проза Павла Загребельного)» (1984), «Український радянський роман» (1987), «Зупинені миті» (1989), «З потоку літ і літпотоку» (2003), політичні хроніки «Спільний знаменник – тринадцять» (2004) та ін. Один із авторів книги «Історія української літератури» у 8-ми томах (1967–71, т. 8) та у 2-х томах (1988). За редакцією Дончика укладено навчальний посібник «Історія української літератури ХХ століття» – відзначена Державною премією України ім. Т. Шевченка 1996. Усі зазначені книги видано у Києві.