1894 народився Василь Еллан-Блакитний, письменник, публіцист, громадсько-політичний діяч. Навчався у Чернігівській бурсі (1905–1910) та духовній семінарії (1910–1914), Київському комерційному інституті (1914–1915). Брав участь у студентських революційних гуртках. Від 1917 – член УПСР. Лідер партії "боротьбистів" (1918–1920), згодом КП(б)У. Від 1921 – редактор урядової газети "Вісті", що виходила українською мовою, та голова Держвидаву України. Був організатором і редактором низки літературно-мистецьких видань: щотижневого додатка "Література, наука, мистецтво" (від 1925 – "Культура і побут") до газети "Вісті", а також журналу "Шляхи мистецтва", "Всесвіт", "Червоний перець". Організатор і голова спілки пролетарських письменників "Гарт" (1923–1925). Вірші писав від 1912. Виступав у пресі як теоретик, публіцист, критик, згодом як поет, прозаїк (псевд. А. Орталь), сатирик (псевд. Валер Проноза), пародист (псевд. Маркіз Попелястий). Провідні мотиви лірики – революційна романтика, віра у всесвітню революцію, в можливість вільної України під червоними зорями. У своїй творчості Блакитний еволюціонував від громадянських мотивів у дусі народництва до імпресіонізму. В радянські часи віддавав перевагу сатирі ("Радянська гірчиця", 1924; "Державний розум", 1925) та публіцистиці; як публіцист пристрасно обстоював лінію на творення яскраво національної пролетарської української культури. В останні роки життя відчув наступ імперських, шовініст. сил більшовизму, що й прискорило його недугу та передчасну смерть. Згодом, у 30–50-х роках ім’я Блакитного, як і його твори, було заборонено.