1878 народився Василь Пачовський, поет і драматург, культурний діяч. Навчався в університетах Львова та Відня. 1901 видав першу збірку поезій "Розсипані перли", яка отримала прихильну оцінку І. Франка. Згодом виходять його драматичні твори "Сон української ночі" (1903), "Сонце руїни" (1911), збірки "На стоці гір" (1907), "Ладі і Марені: Терновий вінок мій!" (1912). Як учасник і співучасник боротьби М. Міхновського, В. Пачовський був передусім поетом-державником. Його драма "Сон української ночі" виховувала національно свідому інтелігенцію в Галичині на початку 20-го століття. Ціле життя й велику частину своїх творів присвятив для створення ідеології української державності. Вчителював у гімназіях Львова (1909) та Відня, один з організаторів літературної групи "Молода муза". 1915–1918 працював у таборах військовополонених українців у Австрії та Німеччині. 1919 переїхав до Ужгорода, редактор часопису "Народ". 1920–1929 – професор Ужгородської та Берегівської гімназій. 1933 повернувся до Львова, викладач Львівського університету (1939). Активно працював у періодичних виданнях Львівського товариства "Просвіта", друкувався в часописах "Життя і знання" й "Просвіта". Автор низки історичних праць та видань популярної і дитячої літератури.