1889 народився Михайло Рудницький, літературознавець, літературний критик, поет, перекладач, дійсний член НТШ (1935). Закінчив Львівський університет (1912). 1915–1918 жив у Києві, де зблизився з гуртком неокласиків, 1919–1922 вивчав західноєвропейські літератури в Парижі та Лондоні. Повернувшись на Батьківщину, став професором Львівського таємного українського університету, а після його закриття польськими властями працював у газеті "Діло" та журналу "Назустріч". Із кінця 1939 – професор, з 1946 – декан філологічного факультету Львівського університету. Автор збірки поезій у прозі "Очі на уста" (1922), збірки оповідань "Нагоди і пригоди" (1929), в яких переважають настроєві, зокрема еротичні, мотиви. У літературно-критичних працях "Між ідеєю і формою" (1932) та "Від Мирного до Хвильового" (1936) Рудницький виступив прихильником "безсвітоглядності" літератури, що викликало широку дискусію в літературно- мистецьких колах. Збірки спогадів та нарисів "Письменники зблизька" (вийшли 3-ма випусками протягом 1958–1964), "В наймах у Мельпомени" (1963), "Ненаписані новели" (1966), "Непередбачені історії" (1969). Володів 10 мовами (в тому числі, польською, ідиш, німецькою, французькою, англійською, російською, італійською).