1892 народився Ярослав Пастернак, український археолог та історик, дійсний член НТШ (1929), професор, член Чеського археологічного товариства у Празі (1925) та Австрійського археологічного товариства (1944). Вивчав археологію, класичну філологію та антропологію у Львівському університеті (1910–1914), Карловому університеті (1922–1926). Працював у Національному музеї у Львові (1913–1914). Захистив докторську дисертацію в Карловому університеті (1926). Учень чеського археолога та етнолога Л. Нідерле. Працював асистентом Державного археологічного інституту в Празі (1923–1928). Брав участь у більш як 60-ти археологічних експедиціях у різних регіонах Чехії, у Галичині та на Закарпатті. Директор Культурно-історичного музею НТШ у Львові (1928–1939). Викладач, доцент, професор Греко-католицької богословської академії у Львові (1932–1939, 1942–1944). Професор Львівського університету (1939–1941). Брав участь у 7-му Міжнародному археологічному конгресі у Варшаві (1933). На еміграції – з 1944. Доцент (1935), професор Українського вільного університету (1946). Викладав у Боннському університеті (1946–1949). Від 1950 – у Канаді. Автор праць з історії археології, первісної історії, історії мистецтва та української сфрагістики, історіографічних нарисів про В. Доманицького, М. Міллера, І. Шараневича, В. Щербаківського та ін. Під керівництвом Пастернака досліджено деякі пам'ятники Галича (давнього), зокрема Успенський собор на Княжій Горі та саркофаг галицького князя Ярослава Осмомисла.