1912 народився Євген Лазаренко, геолог, мінералог, педагог, організатор науки і подвижник української культури, академік НАНУ (1969). 1938–1944 працював: геологом у різних геологічних установах, доцентом Воронезького університету, науковим співробітником Уральського філіалу АН СРСР. 1944 переїхав до Львова. Займав посади: доцента і декана геологічного факультету, професора, завідувач кафедри, 1949 – проректор, 1951–1963 – ректор Львівського університету. У той час при університеті діяла літературна студія "Франкова кузня" для письменників-початківців, серед яких були Д. Павличко, Р. Іванчук, В. Маняк та ін. Під керівництвом і за безпосередньої участі Лазаренка створений музей І. Франка в Криворівні, музей М. Шашкевича у Підлиссі, проводилися щорічні Шевченківські вечори, урочистості, наукові сесії, відзначалися ювілейні дати Т. Шевченка, Л. Українки, тощо. 1958 був обраний головою постійної комісії мінералогії і геохімії Карпатсько-Балканської асоціації. 1969–1971 – директор, завідувач відділу Інституту геологічних наук АН УРСР. Від 1972 – завідувач відділу Інституту геохімії і фізики мінералів АН УРСР. Опублікував понад 200 наукових праць, присвячених загальній і регіональній мінералогії, у т. ч. 8 монографій і 3 підручники, серед них перший підручник для вузів з мінералогії у 3-х томах, виданий українською мовою. Розробив кристалохімічну номенклатуру і класифікацію мінералів глин, що стала загальновживаною. Під його керівництвом проводилося систематичне мінералогічне вивчення території УРСР, були відкриті нові мінералогічні види – донбасит і тарасовит. У співавторстві склав українсько-російсько-англійський мінералогічний словник (1975). 1970 – голова Українського мінералогічного товариства, від 1971 – віце-президент Всесоюзного мінералогічного товариства. Був почесним членом багатьох вітчизняних і зарубіжних мінералогічних товариств, почесним доктором Люблінського університету ім. М. Кюрі-Складовської (Польща).

Підготовано за матеріалом Енциклопедії історії України Інституту історії України НАНУ.