1878 народився Степан Тимошенко, вчений у галузі будівельної механіки та опору матеріалів, теорії пружності та коливань, основоположник інженерної механіки у США; академік НАНУ (1919), один з організаторів НАНУ (1918). Іноземний член АН СРСР (1964; член-кореспондент, 1928), член Американської, Французької, Італійської, Польської академій наук, Лондонського королівського товариства, почесний доктор низки вищих навчальних закладів багатьох країн світу, член Наукового товариства імені Шевченка (1923), Української вільної академії наук (1947). 1901 закінчив Петербурзький інститут інженерів шляхів сполучення і залишився в ньому працювати. З метою підготовки кваліфікованих спеціалістів прикладного профілю ним, разом з А. Ф. Йоффе та іншими вченими, було розроблено навчальну програму і проект створення першого в історії інженерно-дослідного фізико-механічного факультету, що відкрився у складі Петербурзького політехнічного інституту, який на той час не мав аналогів у світі. 1906–1911 і 1917–1920 – професор Київського політехнічного інституту, 1912–1917 – професор політехнічного, електротехнічного інститутів, Інституту інженерів шляхів сполучення в Санкт-Петербурзі, 1918–1920 – у складі комісії з організації УАН, 1919–1920 – директор Інституту технічної механіки УАН (нині Інститут механіки імені С. П. Тимошенка НАНУ). 1920 емігрував до Югославії, де працював професором Загребського політехнічного інституту, 1922 – у США, із 1927 – професор Мічиганського, із 1936 – Стенфордського університетів, із 1960 – у ФРН. Автор понад 150 наукових праць, присвячених механіці твердих деформованих тіл, будівельній механіці, опору матеріалів і теорії споруд. Розвинув теорію стійкості пружних систем, розробив ефективні варіаційні методи теорії пружності та механізми застосування їх до розв’язання складних інженерних задач, розв’язав задачу про концентрацію напруг поблизу отворів. З урахуванням новітніх досягнень науки і техніки виконав фундаментальні розробки з опору матеріалів, прикладної теорії пружності і теорії коливань, які випереджали свій час і знайшли широке практичне використання при створенні сучасної авіаційно-космічної техніки, інженерних споруд та кораблебудуванні. Для розв'язання актуальних задач з теорії стійкості тонкостінних пружних систем широко використовується розроблений ним метод, відомий нині як "метод Тимошенка". Автор підручників: "Курс спротиву матеріалів" (1911) та двотомний "Курс теорії пружності" (1914–1916), які стали класичними. . С. П.Тимошенко був нагороджений Великою медаллю від Французького товариства докторів-інженерів за заслуги перед інженерною наукою, у 1947 р. Інститут механіки нагородив його Міжнародною медаллю імені Дж. Уатта як найвидатнішого інженера. В 1957 р. Американське товариство інженерів механіків заснувало медаль ім. С. П. Тимошенка, яку він отримав першим "за неоцінений вклад і особистий приклад як керівник нової ери в прикладній механіці".