1807 народився Йосип Лозинський, священик УГКЦ, етнограф (українське весілля у східнослов'янському контексті), мовознавець (автор граматики живої української мови), учасник національного відродження в Галичині. Закінчив перемишльську гімназію і Львівську духовну семінарію (1831). Був священиком у с. Радохинці (нині село Мостиського району Львівської області), зібрав там значний фольклорно-етнографічний матеріал. На його основі та із залученням матеріалів широкого кола дописувачів підготував і 1835 опублікував у Перемишлі латинкою (рукопис, однак, був підготовлений кирилицею) працю "Руське весілля" (це був перший і, на думку дослідників, найповніший опис українського весілля з обрядовими піснями). У ній описано основні етапи весільного церемоніалу, його складові, обрядові та магічні дійства. Наведено відомості про весільну обрядовість інших регіонів. Порівняння зроблено у широкому загальноукраїнському і східнослов'янському контексті. Починаючи з 1834 (цього року опублікував статтю "Про запровадження польської абетки в руську писемність"), пропагував запровадження в українську писемність Галичини латинки замість кирилиці. Це викликало опір і критику з боку української інтелігенції, зокрема М. Шашкевича, Й. Левицького та ін., й спричинило так звану азбучну війну в Галичині. Після 1848 відійшов від ідеї запровадження в український правопис латинки і вже в ході "Азбучної війни" 1859 почав виступати проти неї. У своїх висловлюваннях став близьким до "москвофілів". 1837 склав буквар української мови зі значними елементами фонетичного правопису. Відстоював думку, що літературна мова має ґрунтуватися на народній. 1846 оприлюднив граматику живої української мови (вважалася найкращою на той час). У 1848: крилошанин Перемиської капітули, заступник голови Перемиської руської ради, учасник Першого з'їзду української інтелігенції (Собору руських вчених) у Львові. Посол Галицького сейму 1-го скликання від округу Яворів – Краковець.

Підготовано за матеріалом Енциклопедії історії України Інституту історії України НАНУ.