1877 народився Данило Щербаківський, етнограф, історик та теоретик мистецтва, організатор пам’яткоохоронної справи, громадський діяч. 1901 закінчив Київський університет В. Антоновича. 1902 вийшла перша публікація Щербаківського в журналі “Киевская старина” – “Бібліотека Вишневецького замку”. До 1905 за дорученням організаційного комітету ХІІІ Археологічного з’їзду здійснював археологічні розвідки на Київщині та Херсонщині, піонер планового археологічного обстеження району скіфських курганів. Відкрив трипільське поселення з залишками мальованої кераміки у с. Сушківці. У вільний від експедицій час викладав історію в гімназіях Умані. Співпрацював з Музеєм старожитностей і мистецтв, за дорученням Біляшівського під час подорожей по Україні збирав вишивки, картини, ікони, килими, кераміку, писанки, фотографував. Ці матеріали поповнювали не лише київський музей, а й полтавський земський. 1910–1927 – постійно працював у Музеї старожитностей і мистецтв, обіймав посади завідуючого історико-побутовим відділом та відділом народного мистецтва. Зібрав для нього велику колекцію творів українського народного мистецтва (понад 30 тис. експонатів). Вперше запровадив аналіз народних декоративних виробів як творів мистецтва. 1911–1913 – вивчав музейну справу у Львові, Кракові, Відні, Празі, Берліні, Дрездені, Нюрнберзі, Мюнхені, Вероні, Венеції. Паралельно викладав географію у 7-й київській гімназії та Другому реальному училищі. 1914 як секретар комісії відділу “Старий Київ” працював у музеях Петербурга. Під час 1-ї світової війни – артилерійський підпоручик, згодом командир батареї на Галицькому фронті. З осені 1917 за викликом секретаріату освіти Центральної Ради Щербаківський повернувся до Києва, брав участь у створенні Української Академії мистецтв, обіймав посаду ученого секретаря Академії. Член комісії охорони пам’яток старовини. Член Етнографічної комісії Академії наук (з 1920). Учений секретар секції мистецтв Українського наукового товариства в Києві. Заступник голови Всеукраїнського археологічного комітету (з 1922). 1922–1923 після видання Радянською владою Декрету про вилучення на користь голодуючих церковних цінностей, Щербаківський за повноваженням Головполітосвіти УРСР протистояв розоренню музею спеціальними комісіями ЧК, які вивозили з України історичні коштовності (зокрема гетьманські і царські подарунки церкві). Щербаківський домігся повернення з Москви та Петрограда до Києва близько 5 000 речей, зокрема золотого хреста, подарованого Б.Хмельницьким Києво-Печерській Лаврі. На основі повернених речей в музеї було створено відділ давнього золотарського мистецтва в Україні. (В середині 1930-х – експонати були знову вилучені до Москви і майже цілком відправлені на переплавку). 1924 Щербаківський заснував Київське етнографічне товариство, активно працював на кафедрі мистецтвознавства цього товариства. Здійснював планове дослідження Поділля і Волині мистецьким відділом Всеукраїнського археологічного комітету. Досліджував історію музичного життя в Україні. Керував семінару “Студіо” в музеї та семінару для аспірантів при кафедрі мистецтвознавства. 1923 після зміни директора музею розпочалася компанія цькування Щербаківського. 10 червня 1927 було знайдене тіло Щербаківського з каменем на шиї неподалік мосту ім. Є.Бош на Дніпрі. 1934 Щербаківський посмертно звинувачений у буржуазному націоналізмі, могила зрівняна з землею, Всеукраїнський археологічний комітет розгромлений, багато учнів наприкінці 1933 заарештовано, в тому числі П. Курінний, Ф. Ернст. Автор понад 40 праць, зокрема: "Раскопки курганов на пограничьи Киевской и Херсонской губерний" (1905), "Козак Мамай" (1913), "Символіка в українському мистецтві", "Українські дерев’яні церкви..." (обидві - 1921), "Оркестри, хори і капели за панщини на Україні" (1924), "Український портрет 17-20 ст." (1925, у співавторстві з Ф.Ернстом), "Оправи книжок у київських золотарів 17-18 ст." (1926), "Український килим" (1927).

Підготовано за матеріалом Національного художнього музею України.