1892 народився Микола Куліш, письменник, драматург, творець модерної драми, громадський діяч, представник Розстріляного відродженя. З 1908 навчався у гімназії, де почав писати сатиричні вірші і п'єсу "На рыбной ловле" (1913). Учасник Першої світової війни, отримав чин штабс-капітана, був поранений і контужений. Учасник революційних подій і громадянської війни в Україні 1917–1921. Від 1921 – на цивільній службі в наросвіті, з кінця 1922 – інспектор шкіл в Одесі. 1924 після тріумфального успіху п'єси "97", поставленої Г. Юрою в Харківському театрі ім. І. Франка, був запрошений О. Шумським до Харкова на посаду інспектора Наркомосу УСРР. "97" разом з наступними п'єсами "Комуна в степах" і "Прощай, село" (1923–1930, опубліковано під назвою "Поворот Марка" 1933) склала трилогію про життя пореволюційного села. У Харкові Куліш зблизився з М. Хвильовим, Л. Курбасом, М. Яловим та іншими діячами української культури. Став членом – ВАПЛІТЕ (1926–1928 – президент), "Пролітфронту" (1929); 1926–1931 – засновник і член Українського товариства драматургів і композиторів. Учасник театрального диспуту 1929, завзято боронив Л. Курбаса як свого однодумця від нападок партійних критиків. 14 червня 1934 виключений з партії як контрреволюціонер, 7 груд. 1934 – заарештований та засуджений до 10 років ув'язнення з суворою ізоляцією, яке відбував на Соловках. Хворий на туберкульоз, позбавлений права на прогулянки і медичну допомогу, Куліш був страчений в урочищі Сандармох. Автор віршів (під псевдонімом "Максим Будяк"), кіносценарію "Парижком", близько 40 статей культурно-освітньої тематики і 15 п'єс, з яких 9 були поставлені за життя драматурга і згодом заборонені, 3 – заборонені репертуарним комітетом ("Зона", 1926; "Закут", 1929; "Вічний бунт", 1932). П'єси "Отак загинув Гуска" і "Зона" поставлені на сцені після реабілітації Куліша (відповідно, в Києві, Львові, 1962–1963, потім знову заборонені; Одеса, 1988, Ужгород, 1989), "Зона" була екранізована режесером М. Мащенком за сценарієм І. Драча на Київській кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка (1988). Рукопис п'єси "Такі" був вилучений НКВС УСРР під час обшуку і зник. Залишився незавершеним розпочатий 1918 роман "Леміш" (рукопис втрачено). Майже всі п'єси Куліша стали українською національною класикою, а "Народний Малахій", "Патетична соната" і "Маклена Граса" ввійшли до скарбниці світової драматургії. Низка п'єс перекладена російською, латиською, литовською, болгарською, чеською, польською, англійською, німецькою мовами, поставлена у театрах Росії, країн Прибалтики, Польщі, Чехії, Словаччини, Болгарії, Канади і США. Про останні дні М. Куліша і Леся Курбаса знято документальні фільми "Пастка" і "Тягар мовчання" (сценарії Н. Кузякіної, "Київнаукфільм", 1991). Творчість Куліша стала об'єктом досліджень Н. Кузякіної, Н. Корнієнко, Я. Голобородька, Л. Танюка, М. Ласло-Куцюк (Румунія), М. Неврлого (Словаччина), В. Ревуцького, П. Одарченка, Ю. Шевельова та ін.

Підготовано за матеріалом Енциклопедії історії України Інституту історії України НАНУ.