1883 народився Андрій Сапєгін, український ботанік, цитолог, селекціонер сільськогосподарських рослин (зернові культури), один з найавторитетніших українських генетиків, академік НАНУ (1929), віце-президент НАНУ (1939–1945). 1905 закінчив Новоросійський університет в Одесі, працював у ньому: доцент (1910) і професор (1917–1922). У 1905–1910 він вивчав видовий склад, екологічні особливості та розповсюдження мохів на півдні України та в Криму. В результаті ним було описано біля 195 видів мохів, чотири з яких вперше, проведено їх розподіл за вимогами до вологи, освітлення, температури, типу субстрату. Вперше було висунуто гіпотезу щодо етапів розвитку бріофлори у Криму. У 1910 він підготував до друку монографію "Мохи гірського Криму" – перший у вітчизняній літературі комплексний опис цих рослин. Того ж року вийшли з друку "Визначник листяних мохів гірського Криму", який був дуже цінним не лише для бріологів, але й для флористів та природоохоронців, "Матеріали до флори мохів Кавказу, Криму, Херсонської, Катеринославської, Іркутської губерній" та ін. На основі монографії та визначника у 1911 було захищено магістерську дисертацію. У 1910–1911 він перебував у закордонному відрядженні до лабораторій видатних вчених Німеччини, Чехословаччини, Австрії та Швеції, де ознайомився з їх роботою, і захопився генетикою, се- лекцією та цитологією. У 1912 першим на півдні України він почав читати курс генетики та селекції і проводити цитологічний практикум для студентів університету. Крім того, для агрономів він підготував курси "Основи теорії і методики селекції сільськогосподарських рослин" та "Основи варіаційної статистики". Автор понад 80 наукових праць із питаньбріології, цитології, генетики, селекції сільськогосподарських рослин. Розробив теорію органогенези, застосував метод варіаційної статистики для визначення точності дослідів, вивів ряд відомих сортів озимої пшениці (Кооператорка, Земка, Степнячка), сорт ярої пшениці Одеська 4, ячмінь 32 та інше. Один з організаторів Одеської селекційної станції (тепер Селекційно-генетичний інститут – Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення Української академії аграрних наук) і Одеського сільськогосподарського інституту. У 1933–1944 – на керівних посадах в Інституті генетики АН СРСР. Під час Другої світової війни він очолював комісію при Президії АН УРСР з мобілізації ресурсів Башкирії та Південного Уралу, з 1940 по 1946 завідував лабораторією органогенезу рослин Інституту фізіології рослин АН УРСР, з 1944 до кінця життя – директор Інститут ботаніки АН УРСР.