1877 народився Микола Леонтович, композитор, хоровий диригент, громадський діяч, педагог. 1898 закінчив Кам'янець-Подільську духовну семінарію. Протягом 1898–1918 років викладав спів, музику й деякі інші дисципліни у духовних і світських навчальних закладах Поділля та Донбасу. 1901 уклав збірку обробок народних пісень для хорового співу без інструментального супроводу – "Перша збірка пісень з Поділля"; 1903 видав "Другу збірку пісень з Поділля". 1904 одержав свідоцтво регента. Товаришував з учнем М. Лисенка, майстром хорової музики К. Стеценком. Керував хором, кілька разів на рік давав концерти української музики, слухати які приїжджали гості з Вінниці, Києва, Одеси. Був головою тульчинської "Просвіти". Від 1909 періодично їздив до професора Б. Яворського в Москву та Київ, щоб навчатися композиції. 1916 на запрошення К. Стеценка, П. Козицького, О. Кошиця разом з хором виконував свої обробки у Києві. 1918–1919 брав активну участь у розбудові української народної музичної культури – був одним з організаторів 1-ї Української державної капели, викладав у Музичному драматичному інституті ім. М. Лисенка, Київській учительській семінарії, на диригентських курсах, керував хором як диригент. Восени 1919 заснував музичну школу у Тульчині, керував самодіяльними хорами, виступав з концертами у військових частинах. 1919–1920 років працює над першим великим симфонічним твором – народно-фантастичною оперою "На русалчин Великдень" за однойменною казкою Б. Грінченка. Автор обробок для хору класичних творів, понад 150 українських народних пісень; революційних пісень; хорових пісень; духовних творів; методичних статей. Одне з центральних місць у творчості Леонтовича посідають хори на побутові теми. Вони характерні динамічним розгортанням сюжету, активною драматизацією подій та образів. Взірцем такого високого драматичного піднесення може слугувати народна пісня "Пряля", в якій Леонтович досяг рівня трагічної балади. Найвищим досягненням композитора вважають пісні "Щедрик" і "Дударик", в яких Леонтович досягнув максимальної ритмічної організації. Особливо популярним був і залишається "Щедрик", в якій органічно поєднані прийоми народного багатоголосся з досягненнями класичної поліфонії й кожен голос відіграє цілком самостійну виражальну роль, відтворюючи найтонші зміни настрою в пісні, подаючи кожен художній образ у граничному завершенні. 1921 трагічно загинув – застрелений невідомим у батьковому домі в с. Марківка. 1921, одразу після смерті Леонтовича, у Києві створили комітет вшанування його пам'яті. Цього ж року його ім'ям було названо одну з вулиць Києва, а 1922 створено Музичне товариство імені Леонтовича.