1863 народився Борис Грінченко, письменник, педагог, мовознавець, лексикограф, літературознавець, етнограф, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч. 1881–1894 вчителював у школах Харківщини, Сумщини, Катеринославщини. 1892 – один із фундаторів "Братерства тарасівців". 1894–1900 працював у Чернігівському земстві, був активним членом місцевої громади, організував видання українською мовою популярних дешевих книжок для народу. Від 1902 мешкав у Києві, працював у газеті "Громадська думка", редактором журналу "Нова громада", став одним із засновників Української радикальної партії. 1906–1907 – засновник і голова київського товариства "Просвіта". За суспільно-політичними поглядами належав до ліберального народництва. Не схвалював приєднання 1654 України до Російської держави, брав активну участь у розбудові української літературної мови, виступав проти надмірного вживання західноукраїнських діалектизмів в українській мові. Грінченко залишив значну літературно-наукову спадщину: кілька збірок поезій, перекладів українською мовою кращих творів світової літератури, педагогічних праць, зокрема "Українську граматику" та першу книгу для читання українською мовою для дітей "Рідне слово". За дорученням Київської громади та редакції журналу "Киевская старина" був упорядником і редактором "Словаря української мови" (т. 1–4. Київ, 1907–1909) – праці, в якій брали участь П. Науменко, М. Лисенко, Д. Яворницький, І. Нечуй-Левицький, П. Куліш та ін. Грінченко за цю роботу отримав 2-гу премію ім. М. Костомарова Петербурзької АН. "Словарь української мови" Грінченка і досі є одним із найкращих видань у світовій лексикографії.

Підготовано за матеріалом Енциклопедії історії України Інституту історії України НАНУ.