1899 народився Олександр Оглоблин, історик України, дослідник суспільно-політичної та економічної історії кінця 18 – поч. 19 ст., історіограф, дійсний член НТШ та УВАН, політичний діяч. Один із творців державницького напряму в українській історіографії. Фундатор школи українських істориків-державників в еміграції. Засновник і голова Українського історичного товариства і президент Української Вільної академії наук у США. 1919–1921 – викладав у київських школах. 1922–1933 – професор Вищого інституту народної освіти, де завідував кафедрою історії України. 1921–1922 – професор Київського археологічного інституту та 1927–1930 – професор Київського інституту народного господарства. Після публічного захисту в Одесі дисертації "Передкапіталістична фабрика на Україні" першим з українських істориків удостоєний наукового ступеня доктора історії української культури (1926). 1926–1934 – дійсний член Харківської науково-дослідної кафедри історії української культури ім. академіка Д. І. Багалія та Одеської науково-дослідної кафедри історії України. 1930–1931 – заарештований органами ДПУ УСРР. Після ув’язнення працював заступником директора Всеукраїнського історичного музею (1931–1932) та директором Всеукраїнського Центрального архіву стародавніх актів (1932–1934). 1934 – старший науковий співробітник Історично-археографічного інституту ВУАН, 1935–1937 – Інституту історії матеріальної культури АН УРСР. 1937–1941 – завідувач сектора історії України доби капіталізму Інституту історії України АН УРСР, професор історичного факультету Київського університету. 1938–1940 – завідувач кафедри історії України Одеського державного університету. У вересні – жовтні 1941 – голова Київської міської управи. 1942 – організатор і директор Музею-архіву переходової доби в Києві. 1943 переїхав до Львова, а влітку 1944 – до Праги. 1944–1945 – професор Українського Вільного університету в Празі, у 1946–1951 – у Мюнхені. Професор Богословської педагогічної академії УАПЦ (1946). З 1951 у США. Дійсний член Інтернаціональної Вільної Академії наук в Парижі (1953). Голова Українського генеалогічного і геральдичного товариства (1963). Професор-гість Гарвардського університету (1968–1970). З кінця 1940-х років редагував історичний відділ "Енциклопедії українознавства". За його редакцією і з його вступною статтею видано "Історію русів" (Нью-Йорк, 1956). Серед його учнів – історик України Орест Субтельний.