1877 народився Степан Рудницький, український географ, картограф, історик, засновник наукової географії України, академік ВУАН (1926), дійсний член НТШ (1901) політолог, державний діяч, педагог. Навчався на філологічному факультеті Львівського університету. 1901 здобув учений ступінь доктора географії. 1907–1919 редагував "Збірник Природописно-математично-лікарської секції Наукового товариства імені Шевченка". Деякий час поглиблював знання з географії в університетах Відня та Берліна (Німеччина). 1902–1908 працював учителем у гімназіях Тернополя і Львова. 1908 став доцентом Львівського університету, де викладав географію українською мовою. Плідно займався науковою діяльністю, розробляв теоретичні і методологічні основи географії, структуру географічної науки, підготував фундамент її понятійно-термінологічного апарату. 1914–1920 заклав основи української політичної та військової географії, започаткував картографічний напрям в українській географії. 1918–1919 – експерт і радник при уряді ЗУНР з економіки та політико-географічних проблем. Став одним із засновників Українського вільного університету, першим деканом філософського факультету УВУ. Викладав географію в Карловому та Празькому університетах, Українській господарській академії у Подєбрадах. 1920–1926 проводив наукові дослідження в Закарпатті, допомагав Ужгородському товариству "Просвіта". 1924 взяв активну участь у підготовці 1-го Міжнародного з'їзду слов'янських етнографів і географів, що відбувся у Празі. 1927 в Харкові під керівництвом Рудницького створено Український НДІ географії і картографії. Працював у Геодезичному інституті та Харківському інституті, очолював Комісію краєзнавства ВУАН, Музей антропології та етнології імені Ф. Вовка. У березні 1933 заарештований та засуджений до 5-ти років позбавлення волі. У січні 1934 Рудницького виключено зі складу ВУАН і весною 1935 заслано на Соловки. Автор близько 70 наукових праць і статей з географії. У своїх роботах першим підготував всебічний нарис географії всіх українських земель ("Ukraina: Land und Volk", 1916; "Основи землезнання України", 1924–1926); розробив основи політичної географії ("Чому ми хочемо самостійної України", 1915; "Україна з політично-географічного становища", 1916; "Україна і великодержави", 1920; "Українська справа зі становища політичної географії", 1923); опрацював українську географічну термінологію ("Начерк географічної термінології", 1908); видав фізичні карти України (1918). Рудницький – автор монографічних праць, які стосуються морфології України, зокрема Українських Карпат ("Знадоби до морфології сточиства Дністра", 1905–1913; "Тераси і долинкові ступені порожнистої ділянки Дністра", 1932), і кількох розвідок з історії України ("Козацько-польська війна 1625", 1897; "Українські козаки в 1630–1635 роках", 1899; "Ворожі напади і організація пограничної оборони", 1899). Створив велику школу українських географів, до якої належали В. Баб'як, В. Буцура, В. Геринович, М. Дольницький, М. Іваничук та ін.

Підготовано за метеріалом Енциклопедії історії України Інституту історії України НАНУ та інтернет-видання Порохівниця.