1989 маніфестація у Києві з нагоди перепоховання праху членів Української Гельсінської групи Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого, перенесені з цвинтаря концтабору біля с. Кучино Пермської області. Згідно з радянськими законами, останки померлого в'язня не віддавали родині для поховання на батьківщині, доки не закінчиться термін ув'язнення. Навіть після смерті українські дисиденти залишалися під арештом: Олекса Тихий – на кладовищі "Северное" в Пермі, Юрій Литвин і Василь Стус – у селі Борисово, що поблизу села Кучино, під стовпчиками з номерами 7 і 9. Перепоховання стало визначною подією на шляху до здобуття незалежності. Цій акції радянська влада чинила неабиякі перепони. Процес перемовин та отримання необхідних дозволів на переаоховання почали ще влітку 1989. Довершити справу вдалося лише у листопаді з другої спроби. У Києві за втілення акції відповідали члени Народного Руху України – В. Чорновіл, Л. Лук’яненко, І. Драч, І. Калинець, М. Горинь, В. Голобородько та ін. Безпосередньо ексгумацією та перевезенням трун займалася творча група документальної трилогії "Просвітлої дороги свічка чорна", присвяченої В. Стусу. До неї входили: В. Шовковшитний (директор картини, сценарист), С. Чернілевський (режисер, сценарист), В. Овсієнко (експерт), Б. Підгірний, В. Павлов (обидва – оператори), Д. Стус, Микола та Володимир Тихі, Ю. Беліков, О. Покальчук, В. Ґурдзан, В. Сидоров, В. Пірожніков та ін. Літак із трунами прилетів до Києва 18 листопада о 20.30 в аеропорт "Бориспіль". Там зі свічками й корогвами чекали близько 600 людей. Домовини повезли до Свято-Покровської церкви на Куренівці, де зранку 19-го покійних відспівали. За спогадами учасників подій, близько 100 тисяч людей вийшло на вулиці Києва. Труни спочатку повезли на Софійську площу, потім до пам’ятника Шевченку. А звідти вже несли на руках до Байкового кладовища.
Підготовано за матеріалом спогадів В. Шовковшитного "Герої народжуються на могилах героїв", опублікованих у віртуальному музеї Дисидентський рух в Україні.