1905 народився Іван Крушельницький, український письменник, критик, мистецтвознавець, графік. 1922 закінчив Віденську гімназію. Тоді ж почав друкувати вірші в періодиці Австрії, зокрема, в галицькому "Літературно-науковому вістнику". Вступив на філософський факультет Віденського університету; як вільний слухач відвідував лекції в Академії мистецтв. Перевівся до празького Карлового університету, який закінчив 1926. Перша збірка його поезій "Весняна пісня" вийшла друком 1924. Володів 5-ма іноземними мовами. Працював учителем рисунку в приватній українській гімназії у м. Стрий, разом зі своєю дружиною – піаністкою Г. Левицькою – організував театральну школу. 1927 став членом Комуністичної партії Західної України і цього ж року за підозрою в протиурядовій діяльності був позбавлений права викладати в гімназіях. 1928 в нього народилася донька Лариса. 1929 разом з сім'єю переїхав до Львова, займався літературно-мистецькою діяльністю, друкувався як поет, виступав як мистецтвознавець і графік, автор перекладів з німецької, французької, італійської та польської мов. Став одним із засновників і редактором відділу поезії журналу "Нові шляхи". Активно друкувався в галицькій ("Вікна", "Руслан", "Рідна мова") та радянській ("Червоний шлях", "Молодняк", "Західна Україна") періодиці. 1929 видав збірку поезій "Юний спокій". 15 червня цього ж року був заарештований польськими властями за зберігання нелегальної літератури і ув'язнений у Львівській тюрмі Баторія. 1930 надрукував книгу перекладів поезій Г. фон Гофмансталя "Лірика". Невдовзі були оприлюднені також його збірки "Радощі життя" і "Спір за мадонну Сільвію", антивоєнна драматична поема "На скелях (Каверна № 16)". 1931 організував у Львові Західноукраїнське мистецьке об’єднання, що згуртувало митців-новаторів, і редагував його орган – "Альманах лівого мистецтва". 1932 опублікував п'єси "Любов" і "Мури і вежі", збірку памфлетів "Залізна корова". Цього ж року на конкурсі Наркомосу УСРР до 15-річчя революції в Росії його поема "На скелях (Каверна № 16)" була відзначена 1-ю премією і у вересні він виїхав на лікування до СРСР. Більше 6 місяців жив у Сухумі (Грузія), потім, оселився в Харкові. Працював науковим співробітником Інституту матеріальної кульури в секторі капіталістчної культури (керував аспірантами, готував курс українського мистецтва), для видавництва "Мистецтво" писав історію західноукраїнської графіки, деякий час співробітничав із Всеукраїнською картинною галереєю, був режисером у театрі "Революційна героїка". У травні 1934 його батьки, брати і донька (дружина через гастролі та хворобу залишилася тимчасово у Львові) приїхали в Харків. У ніч з 5 на 6 листопада 1934 був разом з братом Тарасом заарештований і вивезений до Києва (згодом були заарештовані й інші дорослі члени його родини). 13–15 грудня цього ж року виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР під головуванням В. Ульріха на підставі постанови Президії ЦВК СРСР від 1 грудня 1934 засудила Крушельницького (разом із іншими 28-ма митцями) до смерті. Страчений у м. Київ. Таємно похований в одній з братських могил на Лук'янівському цвинтарі, що були вириті на головній і бічній алеях, а потім зрівняні й утоптані. Реабілітований 14 січня 1958. Вперше після заборони в СРСР його робіт 1964 була видана книжка його вибраних творів "Пісня про руки" (вірші з різних збірок, поеми "З-над прірви", "Поема про різьбяра", драми "На скелях", "Мури і межі").

Підготовано за матеріалом Енциклопедії історії України Інституту історії України НАНУ.