1898 народився Дмитро Фальківський (Левчук), український письменник, сценарист, перекладач. Вчився в Берестейській гімназії; за революції працював у більшовицькому підпіллі. 1920–1923 служив у Червоній армії (в органах ЧК), по демобілізації з 1924 жив у Києві. Друкуватися почав 1924 й містив поезії в журналах "Червоний Шлях", "Життя й Революція", "Всесвіт", "Глобус"; належав до літературної групи Ланка-МАРС. У оточенні "ланківців" – Б. Антоненка-Давидовича, Г. Косинки, В. Підмогильного, М. Івченка, Т. Осьмачки та інших – Д. Фальківський написав свої кращі поезії. Особливо зблизився з Є. Плужником. У ліриці Фальківського, поруч з мотивами поліської природи, головна увага зосереджена на відображенні трагічних подій революції 1917–1920 в Україні. Його ліричні твори – це сповідь молодої людини, яка, віддавши свою першу юнацьку віру і запал більшовизмові, побачила безглуздість жертв і залишилася з комплексом провини та туги за чистою первісністю природи. Романтика революційних воєн у творчості письменника набирає похмурого зловісного відтінку, позначеного більше фаталізмом, аніж цілеспрямованістю в досягненні мети. Крім поезій, писав нариси, оповідання, сценарії. Зокрема, автор сценарію фільму "Греблю прорвано" (1928, у співавторстві з Л. Френкелем). Окремі збірки поезій: "Чабан" (1925), "Обрії" (1927), "На пожарищі" (1928), "Полісся" (1931). У грудні 1934 заарештований за фальшивим звинуваченням у терористичній діяльності разом з Г. Косинкою, О. Влизьком, К. Буревієм та ін., розстріляний 17 грудня 1934. Реабілітований наприкінці 1950-х років. Посмертні видання: за редакцією М. Неврлого "Ранені дні" (1969; там і докладна бібліографія) та "Поезії" (1989).