1876 народився Сергій Єфремов, громадсько-політичний та державний діяч, літературний критик, історик української літератури, дійсний член НТШ та ВУАН (1919). Віце-президент ВУАН (1922–1928), секретар історико-філологічного відділу. Один із керівників видавництва "Вік" (1895–1918), у якому надрукував 3-томну "Антологію української літератури" (1902). За гострі публіцистичні виступи й громадсько-політичну діяльність двічі був заарештований царською жандармерією. Під час національно-визвольних змагань 1917–1921 був членом УЦР і заступником її голови (від квітня 1917), членом Малої Ради, генеральним секретарем міжнаціональних справ у Генеральному секретаріаті (червень 1917), делегатом на переговорах з Тимчасовим урядом Росії. В УСРР займався цілковито науковою діяльністю, залишаючись безкомпромісно непримиренним до режиму. Заарештований 21 липня 1929 і засуджений 1930 до розстрілу, який замінено 10-річним ув’язненням. Єфремов був найвидатнішим представником запізнілого народництва (неонародництво). Бачив в історії української літератури три провідні ідеї: 1) "елемент свободи для людини, невпинна визвольна течія"; 2) "визвольно-національна ідея"; 3) "поступова течія народності в змісті і формі, насамперед у літературній мові". Зосередив увагу на історії нової літератури, видавши низку фундаментальних монографій про письменників переважно 19 ст.: "Марко Вовчок" (1907), "Тарас Шевченко" (1914), "Співець боротьби і контрастів: Спроба літературної біографії й характеристики Івана Франка" (1913; перевидання 1926 під назвою "Іван Франко"), "Михайло Коцюбинський", "Іван Левицький-Нечуй", "Карпенко-Карий (Ів. К. Тобілевич)" (1924), "Панас Мирний: Критично-біографічний нарис" (1928). Зокрема, одна з найвидатніших його праць – академічне видання "Щоденник" і "Листування" Т. Шевченка (1927–1928). Свої історично-літературні погляди найповніше виклав у 2-томній праці "Історія українського письменства", 4-е видання якої довів до початку 1920-х років. Як редактор підготував збірник "Шевченко та його доба", "Декабристи на Україні", "Пантелеймон Куліш" та "Література", "Словник української мови" Б. Грінченка, "Повне зібрання творів" Т. Шевченка. Реабілітований 1989. У рідному селі Єфремова 1992 засновано музей, йому та його братові Петру встановлено пам’ятний знак, 2006 – стелу. На корпусі філологічного факультету Київського університету 2001 відкрито меморіальну дошку; одну з вулиць Львова названо ім’ям С. Єфремова.

Підготовано за матеріалом Енциклопедії сучасної України Інституту енциклопедичних досліджень НАНУ.