1814 народився Яків Головацький, священник УГКЦ, лінгвіст, етнограф, фольклорист, історик, поет, громадський діяч; один з учасників українського національного відродження на Західній Україні. Був слухачем філософського факультету Львівського університету (закінчив 1841). Один із засновників "Руської трійці". Деякий час вчився у Пештському університеті (Будапешт). 1842 – висвячений на священика. 1842–1848 служив греко-католицьким парохом спочатку в с. Микитинці Івано-Франківської області, а згодом – у с. Хмелева Тернопільської області. 1848 – активний учасник з'їзду українських учених у Львові, на якому виступив із доповіддю "Розправи о язиці южноруськім і його нарічіях". 1848–1867 – професор української мови й літератури у Львівському університеті, а 1863–1864 – ректор університету. В 1850-ті роки під впливом М. Погодіна і Д. Зубрицького перейшов на москвофільські позиції. 1867–1888 – голова Віленської археографічної комісії та бібліотекар. Літературну і наукову діяльність почав із середини 1830-х років. Разом з І. Вагилевичем та М. Шашкевичем видав альманах "Русалка Дністровая" (1837). Автор праць з історії, археології, етнографії та філології, перекладів з хорватської і сербської мов. Серед численних праць на літературні й етнографічні теми: "Три вступительные преподавания о русской словесности" (1849), "Очерк литологии" (1860), "О литературно-умственном движении русинов" (1863), "Карпатская Русь" (1875), а особливо збірник "Народные песни Галицкой и Угорской Руси" (т. 1–4, 1878), яка й сьогодні має наукову цінність. Велика наукова спадщина Головацького ще й досі повністю не зібрана й не досліджена.

Підготовано за матеріалом Енциклопедії історії України Інституту історії України НАНУ.