1858 народився Адріан Кащенко, український письменник, етнограф, громадсько-культурний діяч. Із 3-го класу гімназії перейшов до юнкерського училища, по закінченні якого кілька років перебував на військовій службі. Вийшовши у відставку (1880), працював контролером у залізничному відомстві спочатку в Дніпрі, потім у Пермі, Санкт-Петербурзі, Туапсе; з 1914 – знову в Дніпрі. Співпрацював з "Просвітою", організував український народний хор, відкрив бібліотеку, влаштовував вечори пам'яті Т. Шевченка, листувався з Оленою Пчілкою, Панасом Мирним, П. Стебницьким. Друкуватися почав з 1883. Популярністю користувалися його історочні твори: "Запорожська слава" (1906), "На руїнах Січі" (1907), "Борці за правду", "Під Корсунем", "Над Кодацьким порогом (про гетьмана Івана Сулиму)" (усі – 1913), "З Дніпра на Дунай" (1914), "Гетьман Сагайдачний" (1915), "Мандрівка на пороги" (1916), "Кость Гордієнко-Головко – останній лицар Запорожжя" (1917), "Зруйноване гніздо" (1919). Писав також вірші та п'єси. 1917 заснував "Українське видавництво А. Кащенка в Катеринославі", в якому друкував свої твори. Восени 1917 приїздив до Києва. Звертався з проханням до Української Центральної Ради про призначення йому пенсії, однак йому було відмовлено. Наприкінці 1918 його видавництво згоріло, а сам він тяжко захворів. Від 1919 був прикутий до ліжка. За часів СРСР усі книжки Кащенка були вилучені з бібліотек і до 1989 не був надрукований жодний його твір. Доля упорядкованого 1921 П. Єфремовим 6-томного зібрання творів Кащенка невідома. Особистого архіву письменника та його листування до цього часу не знайдено, могила його не збереглася. Твори Кащенка перевидавалися в Німеччині, Чехословаччині, Канаді та інших країнах.

Підготовано за матеріалом Енциклопедії історії України Інституту історії України НАНУ.