1835 народився Олександр Потебня, український мовознавець, філософ, теоретик літератури, фольклорист, етнограф, педагог, громадський діяч. З 1875 – професор кафедри російської мови та словесності Харківського університету. Один із засновників Харківського історико-філологічного товариства (очолював його в 1877–1890), очільник Харківської філологічної школи. Член-кореспондент Петербурзької АН (з 1875). У праці "Думка та мова" (1862) висвітлив взаємозв’язки мови й мислення, розвинув ідею про мову як породження й вияв "народного духу". Показав, що думка виявляє себе через мову, а кожний акт мовлення є творчим актом. Мова виступає єдино властивим для кожного народу способом сприймати й осмислювати світ. Потебня прирівнював слово до художнього твору, виділяючи в ньому зовнішню форму (звучання), зміст (значення) і внутрішню форму (образ). Заклав підвалини східнослов’янської діалектології як самостійної галузі досліджень. У статтях "Про повноголосся" (1864), "Про звукові особливості руських наріч" (1865), "До історії звуків руської мови" (1876–1883) дав розгорнуту картину розвитку фонетичної системи східних слов’ян від найдавнішого періоду до середини 19 ст., окреслив межі поширення найважливіших діалектних явищ. Бажаючи довести, що всі мови мають невичерпні виражальні можливості, першим переклав українською мовою поему Гомера "Одіссея". Філософія мови Потебні скеровувала його пошуки в галузях народної та літературної творчості. У працях "З лекцій у ділянці теорії словесності" (1894) та "Із записок у ділянці теорії словесності" (1905) вивчав народні звичаї та вірування українців, порівнюючи їх з аналогічними явищами в культурі інших слов’янських народів. У двотомнику "Питання теорії та психології творчості" (1910) виступив як фундатор психологічної школи в літературознавстві. Спадщина Потебні обіймає й суспільно-політичні питання, зокрема теорію нації. Націоналізм він витлумачував як світогляд, що визнає і шанує національне розмаїття людства.

Підготовано за матеріалом Інститут мовознавства імені О. О. Потебні НАНУ