1864 народився Михайло Коцюбинський, український письменник, класик української літератури, літературознавець, фольклорист, культурний і громадський діяч. Володів дев’ятьма мовами, зокрема грецькою, кримськотатарською, ромську. 1903 разом із М. Чернявським оприлюднив відозву із закликом до письменників творчо освоювати досягнення найновішої європ. літератури, розробляти філософсько-психологічну проблематику, втілювати нові худож. принципи. 1906–1908 очолював чернігівське товариство "Просвіта", 1907 організував Шевченківський вечір. В українську літературу ввійшов як майстер психологічної прози. Вже його ранні оповідання "Харитя", "Ялинка" (1891), "Маленький грішник" (1893) відзначалися тонким психологізмом, мальовничістю, експресивністю та художнім лаконізмом. У ці ж роки звертається до традиційної для української літератури селянської тематики. Публікує повість "На віру" (1891), оповідання "П'ятизлотник" (1892), "Ціпов'яз" (1893), де порушує соціальні та морально-етичні проблеми, вони знайшли своє продовження в оповіданнях "Для загального добра" (1896), "Дорогою ціною" (1901) та ін. Найулюбленішим його жанром була соціально-психологічна новела. Від кінця 1890-х написав низку творів, позначених глибоким реалізмом у зображенні соціального життя: "В путах шайтана" (1899), "По-людському" (1900), "Лялечка" (1901), "У грішний світ", "Під мінаретами" (1904) та ін. У наступний період своєї творчості, що збігся з подіями революції 1905–1907, написав, зокрема, новели: "Сміх", "Він іде" (1906), "Невідомий", "Persona grata" (1907), "В дорозі" (1907). Вершинами досконалості його особливого художнього стилю критики вважають "Fata morgana", "Що записано в книгу життя" (1910), "Тіні забутих предків" (1911). У своїх останніх новелах ("Хвала життю", "На острові", "Цвіт яблуні") доповнив свій характерний стиль елементами неоромантизму. У різні роки написав чимало публіцистичних та літературно-критичних праць. Окремі його твори екранізовано та інсценізовано, перекладено мовами багатьох народів світу. На його честь у Вінниці (1927) і Чернігові (1934) створено музеї, споруджено пам'ятники.