1864 народився Павло Грабовський, український поет-лірик, публіцист, перекладач, громадський діяч. Навчався в Харківській духовній семінарії. У 3-му класі виключений за належність до харківської групи революційної народницької організації "Чорний переділ", заарештований і висланий у рідне село під нагляд поліції. У 1885 мобілізований на військову службу в Туркестанський військовий округ. Незабаром жандармерія розкрила його участь у складанні й поширенні відозв народників та прокламацій проти самодержавства. У 1886 П. Грабовського ув’язнили і засудили до п’ятирічного заслання до Сибіру. За участь у складанні і поширенні відомого протесту-відозви політв’язнів "Заява російському уряду" (1889) знову заарештований, провів 3 роки в Іркутській губернській в’язниці. Перебував у засланні у Вілюйську (з 1893), Якутську (з 1896), Тобольську (з 1899). Надсилає вірші у галицькі часописи, де друкуються його статті, нариси. Займається перекладами. У підготовленій, але не виданій збірці "Хвиля" (1899) вміщено переклади поетичних творів із 25 літератур світу. Своєрідністю перекладацької діяльності Грабовського є те, що поет здебільшого щедро наснажував перекладний твір пафосом й ідеями власної творчості. В умовах заборони української мови дбав про її існування, зміцнення й розповсюдження. Постійно підтримував зв’язок з Україною, листувався з Іваном Франком, Борисом Грінченком. У Галичині вийшли окремими виданнями його ліричні збірки "Пролісок" (1894), "З півночі" (1896), "Кобза" (1898) та збірки перекладів "Твори Івана Сурика" (1894), "З чужого поля" (1895), "Доля" (1897). Помер Павло Грабовський 12 грудня 1902 в Тобольську. Похований, згідно із заповітом, на кладовищі поруч із декабристами.