1886 народився Іван Крип’якевич, український історик, археограф, організатор наукового життя, громадсько-освітній діяч, журналіст, академік НАНУ. 1907 був заарештований за участь у боротьбі за український університет у Львові. Дійсний член НТШ з 1911, учень М. Грушевського. Професор Львівського університету, директор Інституту суспільних наук НАНУ (нині Інститут українознавства його імені). Основним напрямом наукових студій стала історія Війська Запорозького і Національно-визвольна війна українського народу середини 17 ст. Поряд з науковими статтями публікував у "Записках НТШ" численні рецензії на вітчизняні та зарубіжні дослідження з історії України, краєзнавства, питань методики праці історика. У міжвоєнні роки друкувався у журналах, розрахованих на широкі кола інтелігенції ("Стара Україна", "Літопис "Червоної Калини", "Рідна школа", "Українська книга" та ін.), особливо плідною стала співпраця з місячником "Життя і знання". Окремі статті виходили у періодиці української діаспори в США. Від 1957 – член редколегії "Українського історичного журналу", 1959–1965 рр. – "Української радянської енциклопедії", в якій опублікував низку статей з історії України, переважно середніх віків. У науковому світі відомий насамперед як дослідник та видавець джерел і автор побудованих на їхньому підґрунті студій, однак широке громадське визнання принесли йому підручники, синтетичні огляди основних проблем національної історії, а також науково-популярні праці.