1834 народився Олександр Лазаревський, український історик, генеалог. Автор близько 450 праць і статей переважно з історії Лівобережної України. Член-кореспондент Російського археологічного товариства (1860), член Київської археографічної комісії (1880), Церковно-археологічного товариства при Київській духовній академії (1889). Редактор кількох видань журналу Кіевская старина Товаришував із Т. Шевченком, став одним із засновників шевченкознавчої мемуаристики та біографістики. За згодою родичів 1879 р. передав родинний будинок на облаштування школи для безплатного навчання сільських дітей, надавав їй фінансову допомогу. Досліджував історію Лівобережної України 17–18 ст. і Гетьманщини, життя різних станів українського суспільства. Під впливом ідей позитивізму започаткував в Україні історичну бібліографію, історіографію, дипломатику та сфрагістику. Тривалий час збирав архівні матеріали для фундаментальної монографії "Описание Старой Малороссии: Материалы для истории заселения, землевладения и управления", яку планував видати у 10-ти томах, однак устиг опублікувати лише 3 томи. Відкрив дворянські фальсифікації історії України (спираючись на архівні матеріали). Ініціював створення Конотопського повітового історичного музею (1900), подарував йому низку експонатів. Власну колекцію рукописів і бібліотеку (понад 20 тис. од.) передав до бібліотеки Київського університету (нині частково зберігається в Ін-ті рукопису НБУВ) і музею В. Тарновського в Чернігові.
Всі права захищено ©
2013 - 2024 Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського
Працює на Drupal | За підтримки OS Templates
Ми в соціальних мережах