Вчений в галузі геології та палеонтології, доктор геолого-мінералогічних наук (1937), професор (1941), академік АН УРСР (1948).

Олег Степанович Вялов народився 23 січня 1904 р. у родині військового у м. Ташкент (нині – Республіка Узбекистан).

У 1928 р. закінчив Ленінградський університет. Будучи студентом розпочав наукові дослідження кайнозойських і мезозойських відкладів Середньої Азії та опублікував свої перші наукові статті. Упродовж 1933–1949 рр. входив до складу наукових співробітників Геологічного комітету, де зробив перші вагомі відкриття у галузі геології.

Протягом 1933–1949 рр. працював старшим палеонтологом, старшим геологом Всесоюзного науково-дослідного геологорозвідувального інституту.

У 1937 р. захистив докторську дисертацію на тему «Матеріали для вивчення третинних відкладів Середньої Азії» та отримав науковий ступень доктора геолого-мінералогічних наук.

У передвоєний час О. С. Вялов провадив експедиційні дослідження на Кавказі, в Середній та Центральній Азії і на Камчатці, досліджуючи Таджицьку, Бухарську і Ферганську долини, Мангишлак, Копетдаг, Заравшано-Гісарську гірську систему, Алтайський та інші кряжі Середньої Азії, а також Кавказ і Закавказзя. У цей час він займається геологічною зйомкою, гідрогеологічними дослідженнями, питаннями нафтогазоносності, систематикою устриць і стратиграфією палеогенових і крейдових відкладів. Водночас вийшли друком такі праці як «Геологічні дослідження у Західному Кавказі» (1931), «Гідрогеологічний нарис Устюрту» (1935), «Бухарський ярус» (1936), «Керуючі устриці палеогену Фергани» (1937), «Стратиграфія палеогену Таджицької депресії» (1939).

У 1940 р. брав участь у роботі Особливої нафтової експедиції Головгеології Наркомнафти СРСР у Сінцзяні (Китай). Під час Другої світової війни вивчав нафтогазоносні райони Середньої Азії – Ферганської та Бухарської долин.

З 1945 р. переїхав на постійну роботу до Львова, де до 1959 р. був професором Львівського державного університету ім. Івана Франка (ЛДУ ім. І. Франка), а також завідувачем кафедри історичної геології і палеонтології геологічного факультету (1945–1961).

Багато енергії і уваги О. С. Вялов віддавав кафедрі історичної геології й палеонтології та геологічному факультету ЛДУ ім. І. Франка. Як талановитий педагог прищеплював студентам глибоку зацікавленість і любов до палеонтології. Завдяки його ініціативі при університеті започатковано фахове видання «Палеонтологічний збірник».

Протягом 1949–1988 рр. учений обіймав посаду завідувача відділу палеогеографії і тектоніки провінцій горючих копалин в Інститут геології і геохімії горючих копалин АН УРСР. Він керував створенням української частини тектонічної карти Карпато-Балканської області. О. С. Вялов створив наукову школу карпатологів. Вченим складено стратиграфічні схеми мезозой і кайнозойних відкладів Карпат, обґрунтовано наукові висновки щодо геологічної будови Карпат і прилеглих прогинів.

У 1948 р. О. С. Вялова обрано дійсним членом АН УРСР.

Член Правління національного комітету Карпато-Балканської геологічної асоціації (КБГА) – з 1958 р., був представником в тектонічній і стратиграфічній комісіях КБГА, віце-президентом радянського філіалу Міжнародної палеонтологічної асоціації (1972), член Бюро наукової ради за проблемою «Шляхи та закономірності історичного розвитку тварин і рослинних організмів», голова Комісії з викопних слідів життя та комісії з конодонтів.

Автор понад 550 наукових праць з питань тектоніки, палеонтології, стратиграфії, нафтової геології. Досліджував геологічну будову та історію геологічного розвитку Середньої і Центральної Азії, Криму, Кавказу, Камчатки, Карпат, Антарктиди. Склав прогнозну карту нафтогазоносності західних областей України. Здійснив палеонтологічний опис і запропонував оригінальні класифікації вустричних, форамініфер, криноідей та інших груп викопних організмів, заснував і розвинув в СРСР та Україні новий напрям палеонтологічних досліджень – палеоіхнологію (вчення про викопні сліди життєдіяльності організмів).

За видатні наукові досягнення українського вченого обрано дійсним членом низки вітчизняних та іноземних наукових товариств, у тому числі: Китайського географічного товариства (1936), Французького (1936), Угорського (1948), Польського (1961), Віденського (1961), Болгарського (1964), Грузинського (1964), Німецького (ФРН) (1964), Індійського (1966), Сербського (1968) товариств, Німецького товариства геологічних наук (НДР) (1964) та Європейського палеонтологічного товариства (1963).

Заслужений діяч науки УРСР (1981). Лауреат Державних премій СРСР (1947) та УРСР (1986), премії імені В. І. Вернадського АН УРСР (1979).

Ім’ям ученого названо близько 70 викопних організмів, а також найглибшу шахту – колодязь в Криму на Чатир-Дазі.

Помер О. С. Вялов 1 червня 1988 р. у м. Львові, похований на Личаківському цвинтарі.

Виставку з нагоди 120-річчя О. С. Вялова підготовлено за архівними документами з особового фонду № 65 «Вялов Олег Степанович (23.01.1904 – 01.06.1988) – академік АН УРСР за спеціальністю «геологія» (1948)», що зберігається в Інституті архівознавства НБУВ.

До експозиції увійшли наукові праці О. С. Вялова, зокрема статті: «Про “накладені мульди” в Карпатах», «Перша знахідка древніх спор в Антарктиді», «Вапнякові корочки з околиць селища Мирний в Антарктиді», «Принципові питання тектоніка заходу України».

Представлено нотатки до праці «О проблематических остатках Paleodictyon», тези до питання вивчення схеми стратиграфії українських Карпат (останній прижиттєвий запис вченого від травня 1988).

З документів біографічного характеру репрезентовано автобіографію О. С. Вялова, повідомлення про урочистості з нагоди 80-річчя від дня народження вченого, його екслібрис, некролог, листи щодо створення музею-квартири вченого у Львові.

На виставці експонуються: витяг з протоколу засідання вченої ради Інституту геології і геохімії горючих копалин АН УРСР про висунення роботи академіка АН УРСР О. С. Вялова «Сліди життєдіяльності організмів та їх палеонтологічне значення» та «Матеріали до класифікації викопних слідів та слідів життєдіяльності організмів» на здобуття Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (25 липня 1969), лист про підтримку представлення академіка АН УРСР, лауреата Державної премії СРСР О. С. Вялова до звання Героя соціалістичної праці за видатні заслуги у розвитку геологічних наук і у зв’язку з його 80‑річчям.

Документи з діяльності представлено нотатками з робочих питань до зустрічі з директором Інституту геології і геохімії горючих копалин АН УРСР.

Вагомим джерельним ресурсом ознайомлення з життям, професійною й науковою діяльністю О. С. Вялова є комплекс фотодокументів. На виставці показано фотопортрет вченого. Виставка містить фотознімки, на яких вченого зображено в родинному колі, із донькою Світланою, онукою Світланою та правнуком Олексієм.

Представлено фотодокументи, що ілюструють наукову та професійну діяльність вченого. На світлинах зафіксовано О. С. Вялова з колегами під час наукової експедиції на судні «Витязь», в робочому кабінеті у Львові, серед колег під час наукової експедиції до Узбекистану та Карпат, з аспірантом О. С. Буровим. До експозиції увійшли ряд фотознімків, на яких зображено О. С. Вялова в колі колег, зокрема під час екскурсії до м. Самарканд.

Під кожним зображенням документа розташовано анотацію до нього, що включає: заголовок, дату документа, місце зберігання документа.

Виставку підготувала

К. і. н., с. н. с. відділу археографії

Інституту архівознавства                                                А. А. Майстренко