У відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій Інституту книгознавства зберігаються  україномовні та російськомовні сатиричні журнали, які видавалися на початку XX-го ст. в Києві: «Кіевский звонок», «Кіевская искра», «Кіевская заря», «Шершень».

Одним із кращих сатиричних видань початку століття був журнал «Шершень – український гумористично-сатиричний тижневик з малюнками і карикатурами на громадські і політичні теми», який видавався у Києві з 6 січня по 14 липня 1906. Тижневик «Шершень» займав провідне місце в політичній журналістиці початку століття. Журнал мав великий вплив на подальший розвиток української політичної сатири та мистецтва журнальної графіки. Видавцем та редактором був громадський активіст Володимир Лозинський, уродженець Кам’янця-Подільського. За цей період надруковано було лише 26 номерів. Друкувався часопис у типохронолітографії І. І. Чоколова на вул. Фундуклеївський, 22, редакція розміщувалась на вул. Караваєвській, 43.

Сатиричний журнал мав цікаві тематичні рубрики: «Київська хроніка», «З життя політичних партій», «Політичний огляд», «Внутрішній огляд», «Еволюція баби Палажки», «Провінціальні чудасії», «Театр і музика», «Телеграми», «Повідомлення», «Оголошення Шершня». Так в «Телеграмах» читаємо: «Пекін. Всі китайські міністри більше не хотять їсти рису, а вимагають вівса» (№ 3,1906).

В розділі «Театр і музика» поміщено об’яву з елементами злого сарказму: «Зала Купецького Зібрання. «Мракобіснування», концерт «партії кривавого порядку» з божевільними танцями і хуліганськими співами, під проводом Любинського. Хто прийде на концерт, тому будуть вибиті зуби і підбиті очі» (№3, 1906). На сторінках тижневика публікували свої літературні твори українські поети та байкарі. Так в № 3 за 1906 р. опубліковано сонет українського поета та перекладача Олекси Коваленка (1880–1927) «Зліталися орли»:

Зліталися орли прудкі на скелю

І пісню там співали вільну, щиру,

Повсюди чуть її було по миру, –

Вривавсь той спів у кожную оселю.

Тут же байка українського письменника Миколи Кузьменка (1862–1942) «Вишнівка», який писав ліричні вірші, гуморески та байки, використовуючи українські фольклорні мотиви:

Е, ні!, вже не знайдеш такої вишнівки,

Як пив я колись-то!– дід мовив Степан:

Густа як олія! ..(№ 3,1906)

В тижневику знаходимо перші літературні твори ще одного українського поета Олександра Олеся (Кандиба О. І. (1878–1944)), вірш «Коли б!..»:

Коли б був я сокіл вільний,

Я б летів на зустріч сонцю

І кричав би по під небом

Всім живим…мерцям про його!...(№ 3,1906)

Не всі автори друкувалися під своїми іменами, в журналі ми спостерігаємо ціле комашине царство: Шершень Миргородський, Шершень Полтавський, Хома Шершень, Чміль, Оса, Бджола, Комар, Муха, Комаха, Сліпень Оводович і просто Дзз. Відомо, що з виданням співпрацювали кращі українські літератори, про що повідомляла редакція журналу – І. Франко, Леся Українка, проф. А. Кримський, І. Нечуй-Левицький, М. Коцюбинський, В. Самійленко, В. Стефаник, С. Бердяєв, Ю. Будяк., М. Вдовиченко, М. Вороний, І. Гребинюк., З. Костенко. О. Маковей, І. Липа., М. Полтавка, В. Сивенький, Л. Старицька-Черняхівська, І. Стешенко, Є. Тімченко, І. Федорченко, Г. Хоткевич, М. Черняхівський.

Крім того, сатиричний журнал «Шершень» мав високий художній і поліграфічний рівень. Ілюстрації, карикатури та графічні роботи створювали художники: А. Бабенко, І. Бурячок, Ф. Красіцький, В. Масленников, Наумов, В. Різніченко, С. Світославський, О. Сластьон, В. Тіхачек, І. Шульга, М. Яковлєв (Косин) та ін. Журнал друкував графічні праці Михайла Яковлева під назвами: "Село прокидається", "Слов’янський бог Перун", "Друкарня чорної сотні", "Наша дума, наша пісня...", "Суд Сатира" та деякі інші. Карикатура − «Взявшись за плуг, назад не оглядайся!», базувалася на народному прислів’ї та належала художнику Павлу Наумову (псевдонім Заступець). Карикатури І. Бурячка несли гострий сатиричний зміст, це і «Сон буржуя», і «Весняний мотив», і «В голодній губернії». У відділі зберігаються №№ 2, 3, 6, 8, 13, 18, 19, 25-26.

Ще одним сатиричним тижневиком, який друкувався в Києві у 1906 р., був російськомовний часопис «Киевская заря», що виходив як ілюстрований додаток до газети «Киевская заря». Редакторами були публіцист та видавець Бердяєв С. О. (1860–1914), Казановський С. І. Чимале місце в додатку займали портрети державних та політичних діячів того часу: барон Ф. Р. Штейнгель (1870–1946), Бурчак Ф. С. (1863–не ран.1926), Фірсов Г. А. (1850–після 1917), Локоть Т. В. (1869–1942) та ін. Представлено палітру сатиричних малюнків у рубриці «Шаржи и каррикатуры», сатиричні сценки: «Дурново у Фальера», «Бюрократ в отставке», «Как реализовать заем», «Грезы о Белецком». Малюнки належать відомому карикатуристу Кадуліну (К.Дулін). Також в додатку друкувалися вірші, нариси та оповідання. В № 19, 1906 р. опубліковано нарис «На параходе» російського прозаїка Поступаєва Ф. Є. (1872–1931), який у 1905 р. співпрацював з газетою «Киевская заря» та уривок твору Козаринського С. «Прорвалось». А в № 22 1906 р. надруковано вірш поета Баскіна-Серединського С. «Воля»:

Не легче ли орлу, не ведая насилья,

Стихию бурь и гроз встречать,

И на землю упасть, свои розбивши крылья,–

Чем в клетке биться и стонать!

Активними співробітниками «Киевской зари» були публіцисти та фейлетоністи А. Мельницький, Н. Пономарев, А. Ачкасов, П. Падашевський, В. Чаговець, В. Юревич, Л. Мунштейн, І. Левинський та багато інших. У фонді світської періодики відділу можна переглянути лише десять номерів тижневика: 1, 4, 6, 12, 13, 14, 17, 19, 20, 22.

Ще одним сатиричним виданням, що зберігається у відділі, є ілюстрований художньо-літературний і гумористичний журнал із карикатурами. «Кіевская искра», який видавався з № 10 за 1907 р. як додаток до газети «Киевский голос», а з № 18 за 1907 як додаток до газети «Киевские вести». Виходив з 1907 по 1911 р. Редакція знаходилася на вул. Інститутській, 14, а з грудня 1908 р. – на вул. Лютеранській, 2/31. Друкувався тижневик в друкарні С. І. Слюсаревського на вул. Інститутскькій, 14. Редакторами були Ільїнський Н. С., Семяновський В.С., Радзеіовський Л. В. Видавцями були Слюсаревський С. Г., Іванов І. В. та Капустін В. С. Тижневик публікував фотоматеріали, присвячені міжнародним подіям, а також висвітлював події культурного життя міста. Так в № 13 за 1908 р. в рубриці «К гастролям в городском театре» опубліковано портрети іспанської оперної співачки Марії Гай (1879–1943) та російського оперного співака Собінова Л. В.(1872–1934), а також останній портрет німецького прозаїка, поета та драматурга Ведекінда Ф. (1864–1918). В № 11 за 1907 під рубрикою «До концерту в Києві» поміщено портрети оперних співаків Княгініна К. Г. (баритон) та Фернандеца-дель-Мораля (тенор), які гастролювали в Києві

Дванадцятий номер за 1909 р. присвячений 100-річчю з дня народження Гоголя М. В. Надруковано авторські малюнки до комедії «Ревізор» та кілька портретів Гоголя, виконаних Венеціановим О. Г., Івановим О. А., Мамоновим Е. А. Крім того, поміщено портрет в пам’ять про померлого українського освітнього діяча, письменника та історика Аркас М. М. (1853–1909). Видання містило публікації і такого змісту: «До подій на Півдні Франції», де проходили протести виноробів (11, 1907); «Нещасний випадок на вугільних копалинах в Гамптстеді поблизу Бірмінгема» (13, 1908). Тижневик друкував вірші Сандомирського М., Зубовського Ю., Чупрова А. І., Тулуб’єва А., Марії Беліц, Олександра Хір’якова та ін. Цікавими були «Дружні пародії» Ізмайлова О. та гумористичні вірші Сергія Горного (Оцуп О-М. А. (1863–1924)). У циклі публікацій «Мысли глупого философа» подавалися афоризми та влучні вирази: «Труднее всего бороться с самим собой». Журнал містив багато карикатурних малюнків та шаржів на державних та політичних діячів того часу: Бобринського В. О. (1867–1927), Церетелі І. Г. (1881–1959), Зурабова А. Г (1873–1920) та ін. Також в № 11, 1907 є шаржі на літературних та театральних діячів: Дорошевича В. М. (1865–1922), Боборикіна П. Д. (1836–1921), Баранцевича К. С. (1851–1921) та Немировича-Даньченко В. І. (1858–1943). В розділі «Наши академики» шаржі на російського історика Фортунатова  С. Ф. (1850–1918) та професора Московського університету українського походження Янжула І. І. (1846–1914). В розділі «К предстоящей Гаагской конференции» під шаржем із зображенням Смерті слідуючий напис: «Открывается конференция мира, значит, скоро предстоит мне большая работа на поле брани». Авторами шаржів були київські художники В. Кадулін (псевд. К. Дулін), І. Каришев (Икар), В. Матвєєв (Гусав, Ігла, Комар, О. Оса тощо), а також О. Бабенко (Москіт), В. Різниченко (Велентій) та ін.

У відділі зберігаються номери журналу за 1907 р. (№ 9–11); 1908 р. (№ 13); 1909 р. (№ 12); 1910 р. (№ 47).

У 1912 р. в Києві почав виходити російськомовний сатиричний тижневик «Кіевский звонок: еженедельное издание. Орган юмора и сатиры. Независимый, внепартийный журнал свободной критики». Головними темами видання стали гумор, сатира та критика тогочасного життя суспільства. Редакція часопису знаходилась на Бібіковському бул., 15. Друкувався тижневик в друкарні 1-ї Київської артілі друкарської справи на вул. Трьохсвятительській, 5. Редактором журналу був Смольянінов Н. О., видавцем – Шварц Г. В.

Однією із рубрик часопису була «Чи чули ви?», де у гумористично-саркастичній формі подавалися чутки та плітки з життя народу. Скажімо, «Слыхали ль вы, что есть некая богадельня, где старички предпочитают скорее умереть, чем к доктору бегать; доктор зверь и затворяет для всех дверь, а фельдшер – это зверь таковский, – хуже и врача, на подобие грача?..» (№ 4, 1912). Багато критики часопис спрямовував роботі Державної думи та її діячів: Сатиричний вірш «В люди вышел», який надруковано в № 6, 1912, написаний сатириком та фейлетоністом Венським Є. О. (П’яткін (1884–1943)), висміює призначення депутата Гололобова віце-губернатором в Полтаву.

Я сегодня страшно рад.

Ликовать я ныне вправе,

Гололобов депутат

Губернатором в Полтаве!

Много светлого у нас

В жизни, смотришь, и найдется:

Губернаторских лампас

Много в Думе наберется…(№ 6, 1912)

Тижневик мав рубрику «Телеграми», де в гумористичній формі подавались, наприклад, ось такі новини: «Телеграмма № 4. Полтава. Г-жа Павелко стала добродетельной женщиной. Юмористы – в ужасе» (№ 6, 1912).

На сторінках тижневика друкувалися гумористичні оповідання та фейлетони. Так в № 6 за 1912 знаходимо сатиричне оповідання єврейського письменника Осипа Димова (Перельман О. О. (1878-1959) «Любовь к дальнему»; в № 4 гумореска російського прозаїка М. К. Первухіна (1870–1928) «Опровержение»; в № 5 «Революционер (сценка с натуры)» Робінзона. На шпальтах видання друкувались Н. Агнівцев, І. Нерадов, І. Веригін. Більша частина літературних творів мала лише псевдонім: Бес Арабський, Дядя Яша, Еміль Кроткій, Строй-Нов. В журналі знаходимо уривки з публікацій іноземних авторів. Так у № 6, 1912 поміщено уривок з оповідання польського прозаїка та фейлетоніста К.Макушинського (1884–1953) «Трагизм женщины» у перекладі Н.Перець. Ще один фрагмент оповідання французького прозаїка К. Мендеса (1841–1909) «Героиня», опубліковано в №4, 1912 та в № 5 нарис «Вознаграждение за любовь». Тут же поміщено публікацію французького журналіста, ексцентричного письменника, чорного гумориста Альфонса Алле (1854–1905) під назвою «Господин вроде многих других»

Ще однією рубрикою часопису були «Родные куръезы», які мали підзаголовок «из газетных сообщений», де подавались кумедні ситуації у вигляді афоризмів та анекдотів: «Когда человек выйдет «из себя», легко видеть, что в нем есть».

На сторінках тижневика була рубрика «Пожелание» з побажаннями сатиричного змісту: «Если бы вы женщины, были действительно похожи на звезды, которые появляются вечером и исчезают с наступление утра».

Часопис мав чимало ілюстрацій, створених художником Кадуліним В. Ф.  (1884-1957), який свої роботи, зазвичай, підписував різними псевдонімами: Н. Наядін, Наядін, К. Дулин, Вальдемар, К. Вальдемар. Він був відомий майстер сатиричного малюнку та рекламного плакату. Народився у Кам’янець-Подільську, короткий час навчався у Київському художньому училищі. На початку 20-го ст. співпрацював з різними періодичними виданнями Києва, як то «Киевская заря», «Киевская искра», «Киевский звонок». В «Кіевском.звонке» оформляв розділ «Провінція», де поміщувалась серія карикатурних малюнків із життя провінції. Рубрика ж «Портретная галлерея» належить майстру графічного малюнку В. К.  Еттелю.

У фонді світської періодики відділу зберігаються номери 1, 4, 5, 6, 8 за 1912 р.

Отже, в Києві на початку XX-го ст. виходили різноманітні часописи сатиричного та гумористичного змісту. На сторінках видань автори висвітлювали та висміювали різні сторони політичного та суспільного життя держави та народу. Завдяки сатиричним журналам маємо змогу також познайомитись з роботами відомих карикатуристів та художників початку століття.

Виставку підготовила м. н. с. відділу А. М. Беба.