Петро Григорович Борзяк (16.09.1903 – 15.08.2000) – першопроходець у галузі нанофізики і нанотехнологій в Україні: до 120-річчя від дня народження

Петро Григорович Борзяк – вчений у галузі фізики, член-кореспондент НАН України за спеціальністю «фізична електроніка» (1961), доктор фізико-математичних наук (1955), професор (1959), заслужений діяч науки УРСР (1978), лауреат Державної премії УРСР (1986) народився 16 вересня 1903 р. у козацькій родині в с. Пищики Полтавської губернії (нині – Чорнобаївський р-н Черкаської обл.).

У 1920 р. закінчив 7 класів Золотоніської гімназії. Протягом 1920–1924 рр. працював вчителем, у 1924–1925 рр. – завідувачем Пищиківської трудової школи. Одночасно у 1923–1924 рр. навчався у Золотоніському педагогічному технікумі.

Упродовж 1925–1929 рр. був студентом кафедри фізики Київського інституту народної освіти (нині – Київський національний університет імені Тараса Шевченка). По закінченню вишу отримав кваліфікацію викладача фізико-математичних наук.

Від 1929 р. життя П. Г. Борзяка пов’язане з Інститутом фізики НАН України, де він навчався в аспірантурі (1929–1932) та працював на посадах асистента (1930–1931), вченого секретаря (1931–1933), наукового та старшого наукового співробітника (1933–1957), завідувача лабораторії фотоелектричних явищ (1957–1961), завідувача відділу фізичної електроніки (1962–1981), старшого наукового співробітника-консультанта (з 1981 р.).

Водночас П. Г. Борзяк займався викладацькою діяльністю, обіймаючи посаду доцента Фізико-хіміко-математичного інституту (1931–1934), Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка (1935–1937) та Київського інституту цивільних інженерів (1944–1947).

9 листопада 1939 р. учений захистив кандидатську дисертацію на тему «Провідність і емісійні властивості оксидно-цезієвих катодів» і отримав науковий ступінь кандидата фізико-математичних наук.

З січня 1944 р. П. Г. Борзяк комплексно досліджував оптичні та кінетичні фактори у фотоелектронній емісії. В 1952 р. він відкрив інтерференційний спосіб збільшення ефективності катоду. За рік вперше виявив екситонну лінію поглинання в напівпровідниках. А у 1954 р. захистив докторську дисертацію на тему «Дослідження ефективних фотокатодів» і отримав науковий ступінь доктора фізико-математичних наук.

18 квітня 1961 р. П. Г. Борзяка обрано членом-кореспондентом АН УРСР.

Вчений опублікував понад 130 наукових праць, у т. ч. три одноосібні монографії, які присвячено питанням вакуумної, напівпровідникової та тонкоплівкової електроніки, фізиці зовнішнього фотоефекту та дослідженню природи фотоелектронної емісії.

П. Г. Борзяк є засновником наукової школи у галузі фізичної електроніки.

Особливе значення для прогресу фізики фотоелектронної емісії мали дослідження, в яких було отримано оптичні константи, їх спектральні залежності, а також глибини виходу фотоелектронів у найважливіших фотокатодів.

У 1963 р. видатний фізик разом зі своїми учнями зареєстрував нове фізичне явище електронної емісії з диспергованих плівок золота в сильному електричному полі.

Цього ж року П. Г. Борзяк разом із О. Г. Сарбеєм і Р. Д. Федоровичем відкрили явище холодної електронної емісії шляхом пропускання струму крізь тонкі острівкові металеві плівки, за що науковцям першим в Україні було вручено диплом про відкриття за № 31.

Протягом 1960–1970-х рр. у галузевій фізичній лабораторії, яку очолював П. Г. Борзяк, розроблено неруйнівний електротопографічний експрес-метод контролю якості діелектричних покриттів і серію приладів для його реалізації типу «електротопограф», що сприяло налагодженню міцної ділової комунікації з провідними підприємствами України і Європи з розробки мікроприладів.

У 1986 р. ученому за цикл праць «Розмірні ефекти у малих частинках твердого тіла» присуджено Державну премію УРСР.

В особі Петра Григоровича Борзяка талант науковця і педагога гармонійно поєднався зі значними організаторськими здібностями. Вчений був Членом Наукової ради з фізичної електроніки АН СРСР, членом секції Комітету з Державних премій УРСР при РМ УРСР, членом президії правління Товариства «Знання» України, організатором і членом редколегії «Українського фізичного журналу». Тривалий час впродовж багатьох років керував семінаром з квантової електроніки, а також був полум’яним пропагандистом альпінізму в Україні.

Вченого нагороджено орденом «Знак Пошани» (1967) та іншими держаними нагородами.

Помер П. Г. Борзяк 15 серпня 2000 р. на 97-му році життя. Поховано вченого на Байковому цвинтарі в Києві.

У експозиції виставки представлено наукові праці члена-кореспондента НАН України П. Г. Борзяка: статті «Про збільшення чутливості Cs₃Sb-фотокатодів оптичними методами» (1958), «Stimulation of photoelectric emission from semiconductors» (1969), «Чарівна лабораторія» (1960-ті), «Current stimulated electron and photon emission from adlayer-covered nanomaterials» (1996) та авторське свідоцтво № 168371 на винахід «Автофотокатод» (1964).

З документів біографічного характеру на виставці репрезентовано автобіографію (1959), свідоцтво про закінчення Золотоніського педагогічного технікуму (1928), членський квиток учасника 2-го з’їзду Української асоціації фізиків (1930), посвідчення про проходження аспірантського стажу, перебування на посаді старшого наукового співробітника і вченого секретаря Інституту фізики ВУАН (1933), свідоцтво про закінчення Київського інституту народної освіти (1939), витяг з протоколу засідання вченої ради фізико-математичного факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка про присудження наукового ступеня кандидата фізико-математичних наук (1939), характеристику як старшого наукового співробітника Інституту фізики АН УРСР (1945), посвідчення про присвоєння почесного звання «Заслужений діяч науки Української РСР» (1978).

Документи про вченого представлено відгуком академіка АН СРСР О. О. Лебедєва на докторську дисертацію П. Г. Борзяка «Дослідження ефективних фотокатодів» (1954).

До виставки увійшли документи, які розкривають науково-організаційну діяльність П. Г. Борзяка на посадах завідувача лабораторії фотоелектричних явищ (робочий план, науковий звіт, доповідної записки) та завідувача відділу фізичної електроніки (робочий журнал, договір про проведення наукової роботи) Інституту фізики НАН України.

На виставці експонується запрошення П. Г. Борзяку на засідання секції Комітету з Державних премій УРСР в галузі науки і техніки при РМ УРСР (1970).

П. Г. Борзяк був членом спортивного товариства «Наука» і захоплювався спортивним альпінізмом. На виставці представлено його статтю «Альпінізм і бюрократи від фізкультури» (1937), довідку Комітету у справах фізичної культури та спорту при РМ УРСР про участь вченого в учбово-спортивних альпіністських зборах (1948), а також схему та анотацію «Домбайська панорама», складені П. Г. Борзяком у1960-х рр. Експонуються спогади ученого «Становлення альпінізму в Києві» (1980).

З епістолярних документів на виставці вміщено лист П. Г. Борзяка до його наукового керівника, члена-кореспондента АН УРСР, завідувача відділу Інституту фізики АН УРСР Н. Д. Моргуліса (1952).

Фотодокументи представлено фотопортретами П. Г. Борзяка (1928, 1977), світлинами, на яких його зображено у колі викладачів і випускників фізико-математичного відділення Київського інституту народної освіти (1929), а також колег-науковців.

Окремі фотознімки ілюструють науково-організаційну діяльність вченого, зафіксувавши його, як завідувача лабораторії фотоелектричних явищ, під час проведення наукових досліджень у лабораторії (1936).

Вміщено світлину, на якій завідувача відділу фізичної електроніки Інституту фізики АН УРСР П. Г. Борзяка зафіксовано поруч із старшим науковим співробітником Інституту О. Г. Сарбеєм після вручення диплому за науковий винахід явища холодної електронної емісії шляхом пропускання струму крізь тонкі острівкові металеві плівки (1965).

На виставці експонуються фотознімки, на котрих члена-кореспондента П. Г. Борзяка зображено із провідними вітчизняними вченими під час перебування в Інституті радіофізики та електроніки АН УРСР у Харкові (1974). До експозиції увійшли фотодокументи, на яких українського фізика зафіксовано на вітчизняних і міжнародних наукових форумах.

Завершує експозицію стаття «90-річчя члена-кореспондента АН України П. Г. Борзяка», приурочена до ювілею ученого (1993).

Під кожним зображенням розташовано анотацію до нього, що включає: заголовок, дату, спосіб відтворення та місце зберігання документа.

Виставку підготувала

н. с. відділу археографії Інституту архівознавства

М. С. Коломієць