У межах програми заходів Тижня біографії, присвячених Дню біографа, який традиційно відзначається у світі 16 травня, Інститутом біографічних досліджень було організовано дводенний круглий стіл/семінар «Тексти та контексти сучасної української біографіки». Першу його частину проведено 24 травня в Українському домі в студії Українського кризового медіа-центру.

Це була розгорнута презентація колективної монографії Інституту біографічних досліджень «Українська біографіка ХХІ століття: мозаїка контекстів і форм». Відеозапис обговорення праці, модератором якого виступив Ігор Іванович Стамбол, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу теорії та методики бібліографії ІБД НБУВ, оприлюднено на сайті Українського кризового медіа-центру.

Учасники заходу – автори розділів колективної праці – у своїх виступах і обговоренні окреслили найважливіші досягнення сучасної української біографіки, її завдання і «точки зростання».

Директор Інституту біографічних досліджень доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України Володимир Іванович Попик (https://www.youtube.com/watch?v=MMyi3TU7LBg) відзначив особливу роль української біографіки як одного з найважливіших спрямувань вітчизняної гуманітаристики. Нині, в умовах воєнних випробувань, вона набуває особливого значення – у справі кристалізації національної свідомості наших співвітчизників, патріотичного згуртування суспільства, у збереженні традицій і гуманістичних цінностей Українського світу. Тому її досвід, сучасний розвиток, завдання й перспективи є нині предметом глибокого осмислення, узагальнення, спеціальних теоретичних напрацювань. Знаменним є те, що в розпал війни, у 2022–2023 роках, відбулося не менше 15 наукових конференцій, присвячених цій проблематиці, – і в Києві, і в інших містах.

Інститут біографічних досліджень є провідним науковим академічним осередком, профілем якого є здійснення теоретичних і методичних розробок у галузі біографістики. Лише впродовж останнього десятиліття його фахівцями опублікувано кілька індивідуальних і три колективні праці, присвячених розвиткові різних спрямувань вітчизняної біографіки, формуванню й використанню ресурсів біографічної інформації, шляхам подальшого вдосконалення дослідницької, видавничої, інформаційної роботи, формам поширення біографічних знань, заохоченню біографічного читання й власної (авто)біографічної творчості, родовідним розшукам наших співгромадян.

Завдяки свободі наукової та літературної творчості й творчому освоєнню здобутків європейської та світової гуманітаристики українські біографи в цілому подолали стереотипи старого мислення, яке підпорядковувало біографічні дослідження завданням «пізнання історичного минулого», ілюстрування історії прикладами життя окремих діячів.

У центрі біографічних досліджень нині перебуває насамперед людина, неповторна людська особистість, яка живе в певному часі, але яку іноді важко вписати в схематичні рамки «історичного процесу». Причому, як і в усьому світі, все більше йдеться не про біографії великих і знаних, а простих, звичайних людей, і не лише тих, хто відійшов, а й сучасників.

Вітчизняна біографіка перетворилася на багатогранний феномен інтелектуальної й духовної культури, що охоплює разом і наукові дослідження, і різноманітні спрямування та форми позанаукової літературної й аматорської біографічної та автобіографічної творчості, видавничої та інформаційної роботи, біографічний складник соціальних комунікацій, культурно-мистецького життя, простір поширення біографічних знань.

Показово, що драматичні реалії війни стали поштовхом до розвитку біографічної творчості – і професійної, й аматорської. З 2014 року, з Майдану, з перших місяців АТО, а особливо нині широко розгорнулося записування розповідей, спогадів активних учасників і свідків драматичних подій.

Війна в цілому суттєво змінює спрямування біографічних досліджень. На перше місце виходить проблематика української людини як носія духовних цінностей Українського світу, її боротьби, протистояння злу. Причому не в якихось схематичних глорифікованих образах, а в реаліях людських доль – з надіями, переживаннями, особистими трагедіями. Біографічна література й інформація можуть багато зробити, щоби допомогти людям пережити і драматичні події, і стрес, і біль втрат. Головне – біографіка має сприяти збереженню гуманістичних ідеалів нашого суспільства. Українцям доведеться довго заліковувати рани війни, і тут важливо, щоби люди спиралися у своїй самосвідомості на духовні традиції, моральні засади, досвід співвітчизників.

Лариса Іванівна Буряк, провідна наукова співробітниця відділу теорії та методики біобібліографії ІБД НБУВ, доктор історичних наук, професор, представила розділ книги «(Авто)біографія у сучасному науково-публіцистичному дискурсі: поліфонія презентацій» (https://www.youtube.com/watch?v=xqXrGThh2jk), у якому намагалася показати, яким поліфонічним, полівекторним і водночас динамічним є простір біографічних студій в Україні останніх двох десятиліть. Вчена окреслила послідовну трансформацію та рух, що відбувались, як у межах кола «героїв», що опинялись у фокусі уваги суспільства, так і жанрових форм, які обиралися для їхніх біографічних репрезентацій. Аналізуючи суттєві трансформації вітчизняного простору біографічних репрезентацій, Лариса Іванівна обґрунтовує появу нових тенденцій у суспільних запитах. Зокрема демонструє, як науково-публіцистичний біографічний дискурс урізноманітнюється завдяки репрезентаціям постатей сучасних українських публічних інтелектуалів, а також представників світової інтелектуальної еліти, діячів культури й науки (переважно соціогуманітаристики), у той чи інший спосіб пов’язаних з Україною. Вона проаналізувала також так звану «міграцію жанрів»: акцентуючи увагу на жанровому розмаїтті та його рухливості, запропонувала власне пояснення цього явища. Демонструючи, як одні жанрові форми поступаються місцем іншим, вона обґрунтовує закономірність та появу альтернативних форм біографіки. На її переконання, такими є (авто)біографія – діалог, (авто)біографія – щоденник, автобіографічне інтерв’ю, інтерв’ю як елемент (авто)біографічного роману, інтернет –інтерв’ю, графічна біографія тощо.

Серед праць, які проаналізовано в контексті окресленого дослідження, «Роздуми про ХХ століття» Тоні Джадта, «Наша недуга. Уроки свободи з лікарняного щоденника» Тімоті Снайдера, автобіографічні інтерв´ю українських публічних інтелектуалів Юрія Андруховича, Ярослава Грицака, Оксани Забужко, Йозефа Зісельса. Не менш цікавим тогочасним жанровим різновидом стала поява (авто)біографії інтелектуала під «парасолькою» художнього роману. Йдеться передусім про останній художній роман Ю. Андруховича «Радіо Ніч» та про спосіб авторської самопрезентації. Відомий інтернет-ресурс «Україна модерна» упродовж тривалого часу в спеціальній рубриці «Життєписи історії» репрезентував (авто)біографії-інтерв’ю відомих сучасному світовому науковому товариству гуманітаріїв, серед яких були Марта Богачевська-Хомяк, Оля Гнатюк, Марк фон Ґаґен, Сергій Плохій та інші.

За підсумками власних спостережень  дослідницею зроблено висновок: аналітика простору біографічних репрезентацій переконливо засвідчила, по-перше, послідовний рух вітчизняної біографіки до урізноманітнення та модернізації. Водночас актуальним залишається зауваження, колись висловлене українським філософом Сергієм Кримським, який, перефразовуючи Ніцше, стверджував, що «соціальний інтелект сучасної епохи зацікавлений не стільки ниткою Аріадни і не маршрутом у лабіринті, скільки самою Аріадною».

Олена Валентинівна Бугаєва, кандидат історичних наук, старша наукова співробітниця відділу теорії та методики бібліографії ІБД НБУВ, презентувала розділ «Українська музична біографіка ХХІст.: константи і трансформації»(https://www.youtube.com/watch?v=KvUuPTYKvhQ&t=2s)  – одне із перших ґрунтовних досліджень української музичної біографіки як самостійної дослідницької галузі вітчизняної гуманітарної науки і сфери гуманітарного знання. Розкрила її феноменологічні (особливі, відмінні й типові) змісти й форми в контексті дискурсу сучасної біографічної літератури, орієнтованої на виклики соціуму й часу. У площині філософських і культурологічних концептів сьогодення репрезентувала актуальні дисциплінарні, методологічні, жанрові, комунікаційні аспекти розвитку музично-біографічної думки. Своєрідним жанровим маркером музичної біографіки ХХІ століття  визначила жанр діалогу / бесіди, а також проєкт аудіо-зустрічей, у яких автобіографічна розповідь подається в ареалі звукового ряду музичних творів. Музично-біографічне пізнання представлено як один із найважливіших новітніх інструментів відтворення персоналізованої історії музичного мистецтва й культури України, де митець розглядається не як статист або закулісний її персонаж, а як безпосередньо творець цієї історії, неповторна людина зі своїм мікро- та макрокосмом філософського, особистісного й повсякденного буття.

У виступі Надії Іванівни Любовець, кандидата історичних наук, старшого наукового співробітника, завідувачки відділу теорії та методики бібліографії ІБД НБУВ (https://www.youtube.com/watch?v=kjOzZ9dYw2M&t=29s), розглянуто основні питання, які стосуються розділу «Мемуари як інформаційно-комунікативний ресурс: сучасний вимір репрезентацій». Зокрема вона відзначила одну з важливих і популярних складових  сучасної біографіки – мемуари, що свідчить про інтерес наукової спільноти та суспільства. У цьому жанрі української документалістики збільшується кількість археографічних видань мемуарних джерел і мемуарів сучасників, які представляють різноманітні професії та середовища. Одночасно мемуари є культурно-історичним феноменом, який виконує в суспільстві специфічні функції, властиві природі самого цього явища: по-перше, передають історичну пам’ять через засвоєння досвіду Іншого, що надає імпульс для самореалізації та саморозвитку. Крім того, мемуари виступають як комунікативний ресурс, сприяючи суспільній комунікації та впливаючи на формування цінностей і об’єднання людей для спільних дій. У сучасних умовах російсько-української війни мемуари набувають особливої цінності як фактор формування переможної стратегії поведінки, віри в перемогу, ресурсу для згуртування суспільства та інструменту подолання національної й особистої травми, почуття меншовартості та комплексу «жертви». Надія Іванівна актуалізувала необхідність системної роботи щодо збирання та документування спогадів про російсько-українську війну, розроблення новітніх методик пошуку та зберігання для подальшого наукового опрацювання. Цю роботу можна успішно здійснити за активної участі працівників наукової, педагогічної, музейної, бібліотечної спільноти, а також громадської ініціативи. Подібні проєкти можуть бути започатковані на центральному та регіональному рівнях, що збагатить загальну палітру трагічних подій війни та створить потужну джерельну базу для багатьох дисциплін сучасної гуманітаристики.

Оскільки «картина світу» окремого суб’єкта, суспільства загалом і його втрат є в своїй суті цілісною системою сюжетів, маркованих (залежно від соціокультурних чинників) тими чи іншими ціннісними, морально-етичними чи іншими стереотипними уявленнями, кожне нове покоління творить власну біографіку, водночас перепрочитуючи вже набуту певною культурою, засновуючись на нових, притаманних лише йому викликах. Так, дослідниця біографіки в дитячій літературі Наталія Петрівна Марченко, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу теорії та методики бібліографії ІБД НБУВ, у представленні розділу «Біографічні видання для дітей і юнацтва в Україні 2000–2020 рр.» (https://www.youtube.com/watch?v=B-84zuwxOUQ) наголошувала на важливості та унікальності біографічних видань для дітей і юні, що полягає насамперед у значно швидшому, менш травматичному та всеохопному (їх читають поряд із дитиною усі покоління родини, вчителі тощо), порівняно із загальною біографічною літературою, впливові на суспільство. Також біографіка для дітей значно швидше оновлює форми біографічної нарації, оскільки її користувач має лише сьогоденний досвід комунікації та абсолютно спрямований у майбутнє за своєю природою. Новітня біографіка для дітей України є своєрідним «ситом», яке поступово формує в інформаційному полі загально впізнаваний пантеон українців, спільний погляд на ті чи інші персоналії та окреслює цінності й очікування українців щодо майбутнього.

Спікерка акцентувала на значному, в рази більшщму, ніж у загальній літературі, зростанні біографіки для дітей в Україні за останні десятиліття, її розмаїтті та креативності. Наголосила, що відбувся перехід від оціночної біографії до фактологічної та мотиваційної, від лінійної – до стереоскопічної, появу значної кількості персоналій (та навіть груп!), які ніколи раніше не потрапляли в коло дитячого читання в Україні, а також на відмінності у сприйнятті дітьми звичних дорослим понять (скажімо, «діаспора»).

У коло досліджень біографіки залучені й художні тексти. Так, один з розділів монографії присвячено роману-психографії «Маски опадають повільно» Степана Процюка – письменника, який використовує в ньому знання і з інших наук – історії, політології, філософії, мистецтвознавства, психології, психіатрії. Твір є суто авторським варіантом відтворення життєвої історії Винниченка, оригінальним із художнього погляду. Дослідниця Галина Андріївна Александрова, провідна наукова співробітниця відділу теорії та методики біобібліографії ІБД НБУВ, доктор філологічних наук, здійснила відповідний аналіз тексту й презентувала розділ монографії «Роман-біографія в українській літературі початку ХХІ ст. (рецепція образу В. Винниченка в біографічній      прозі Степана Процюка: нові форми осмислення)» (https://www.youtube.com/watch?v=wXexQuX3Rto). Простір життєвих подій у біографії Винниченка автор наповнив історичними джерелами (мемуарними, епістолярними і щоденниковими), від яких він відштовхується, відтворюючи насамперед ті факти з біографії Винниченка, які змінюють перебіг його життя, започатковують його новий етап. С. Процюк продовжує традиції західноєвропейського і вітчизняного жанру психобіографії, і водночас значно реформує його: редукує біографічний і розширює есеїстичний елемент, подає аналітично-підсумкові філософські сентенції, посилює суб’єктивне начало, метафоричну та метафізичну лінію.

Композиція твору – це 100 частин без назви, у кожній з яких означені ключові теми й проблеми певного періоду життя головного героя, а його біографія перемежовується з критичними роздумами автора. Важливу роль у розумінні задуму С. Процюка відіграє метафоричний заголовок, один із визначальних концептів роману – маска. У романі наголошується особлива психологічна здатність Винниченка пристосовуватися до найнесприятливіших умов, одягати маску, відповідну до ситуації. Письменник акцентує переважно на літературній, а не на політичній  діяльності свого персонажа, і доводить: біографію людини, що виявила себе в різних видах діяльності, можна представляти по сегментах, адже все неможливо поєднати в одному творі.

Науковиця акцентувала на тому, що увага до біографії Володимира Винниченка в романі сконцентрована на трьох змістових домінантах. Вихідним пунктом психічної драми Винниченка є деміургійна воля та генетична закладеність від народження певних рис – схрещення несумісних характерів батьків, до яких додалася недоотримана в дитинстві любов матері. Друга – стосунки із жінками й пошуки Вічної жінки, яку нарешті Винниченко знайшов. Третя – протистояння героя із середовища (літературного й політичного), трагічна самотність і смерть далеко від батьківщини. Ці змістові домінанти С. Процюк творчо інтерпретує, накладаючи їх на постать Винниченка.

Доповідачка певна, що твір С. Процюка є важливим явищем у літературі й біографіці, накреслює нові можливості жанру роману-біографії, сприяє оновленню й розвитку такого її різновиду, як психографія.

На завершення розмови з авторами, «склавши деякі пазли мозаїки», за словами модератора заходу Ігора Івановича Стамбола, залишилася певна інтрига: для читачів монографії – в ознайомленні з іншими матеріалами, і для науковців – у розширенні кола досліджень.

Оригінал відеозапису розміщено

на ютуб-каналі Українського кризового медіа-центру

https://www.youtube.com/watch?v=0vRV39CVPOw

Світлинами поділилася Оксана Плющик