Відділ зарубіжної україніки запрошує всіх бажаючих відвідати книжкову виставку, що нагадає відвідувачам події столітньої давнини – примусове приєднання України російською федерацією та його наслідки. Виставка експонується у читальній залі відділу (вулицуя Володимирська, 62, кімната 302) з 26 грудня 2022 року по 26 січня 2023 року.

Наприкінці 1922 року Україну після кровопролитних більшовицько-українських воєн було включено до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Це була унітарна централізована держава у вигляді сукупності формально незалежних радянських республік. Статус «незалежна» мав на меті зменшити опір населення при утворенні чергової «тюрми народів».

30 грудня делегати 1-го Всесоюзного з’їзду рад Російської і Закавказької федерацій, України та Білорусії затвердили декларацію про утворення СРСР і Союзний договір. В обох документах зазначалося, що за кожною союзною республікою зберігається право вільного виходу із Союзу. Першопочатково СРСР складався з чотирьох республік.

З утворенням УСРР та включенням її до складу СРСР Україна втратила свої етнічні землі – південну Гомельщину, Стародубщину, південну Курщину, південно-східну Воронежчину, північно-східне Приазов’я, Кубань, а також Крим, який був тісно пов’язаний з Україною економічно. Окрім територіальних, були і людські втрати, спричинені придушеннями опозиційно налаштованих до нового режиму та чергового поневолення. Також прихід до влади більшовиків мав наслідком еміграцію прогресивних українських політичних, військових та громадських діячів, які розуміли сутність політики Кремля.

На виставці представлені документи, що мають на меті показати реакцію української діаспори на утворення СРСР та його внутрішню, зовнішню, національну політику в перші десятиліття існування. Провідні діаспорні наукові та громадські центри намагались проаналізувати передумови постання держави СРСР та оцінити, наскільки Союзний договір на папері збігається з політикою СРСР на ділі.

Виставка різнопланова і включає видання, що стосуються політики українізації, колективізації, репресій, голодоморів тощо. На виставці є матеріали, які розкривають статистичні дані про кількість населення, національний склад, мову спілкування за даними перепису 1926 року (Українська людність СССР / розвідки Т. Олесевича, О. Пителя, В. Садовського, О. Чубенка. Варшава, 1931 (1559 укр.), становище України в складі СРСР (Григоріїв В. Н. Підстави української незалежної політики. Детройт, 1939 (1719 укр.), (Martel R. Le probleme de l`Ukraine. Paris, 1938 (6970 укр.), господарство в УРСР, зовнішню торгівлю і першу п’ятирічку (Коберський К. Україна в світовому господарстві. Прага, 1933 (6501 укр.), період Соловків (Соловецька каторга: документи / ред. Л. Чикаленко. Варшава, 1931 (512 укр.), сталінський терор (Погорецький М. «Демократизм» Сталіна та його Комінтерну. Саскатун, 1939 (8096 укр.), болюче питання Кубані (Макаренко П. Л. З життя Кубані під комуністичною владою. Прага, 1927 (479 укр.), мовну політику (Смаль-Стоцький Р. Українська мова в Совєтській Україні. Варшава, 1936 (688 укр.), літературний та книговидавничий процеси (статті з журналу «Наша культура»).

На виставці репрезентовано художню літературу, видану в діаспорі: твори Остапа Вишні, що висміюють радянські нововведення в культурній сфері (Калєндар Українського робітничого союза на рік 1931. Скрентон, 1930. С. 138–145. (1273 укр.), С. Ковбеля ( «Українізація» або «Адін народ, адін язик» // Ілюстрований калєндар «Українського голосу». Вінніпег, 1927. С. 54–59. (7065 укр.) тощо.

Одними з перших відгуків на радянський режим стали публікації в збірнику «Нова Україна» (Прага), які постійно наголошували на українському русі опору 1920-х років. Хроніку наукового й культурно-освітнього життя висвітлює журнал «Наша культура» (Варшава).

На противагу проукраїнським поглядам більшості представників діаспори, котрі гостро засуджували радянський режим, були й такі українські емігранти, які виїхали до утворення УРСР і оспівували його «здобутки». Цьому свідченням є календарі-альманахи «Лемко-союзу» в США та журнал комуністичного Стоваришення «Український робітничий дім» в Канаді «Голос праці».

Як би не ділились погляди діаспори на ситуацію в Україні 1920–1930-х років, радянська Росія доволі часто не приховувала своїх намірів. Як приклад, ось такий її клич завдяки експозиції можна почути і сьогодні:

«Умри, згори жовто-блакитний Київ,

Палай лютуй пожежа світова,

Вже шле свої вітри війська революційні

Червоно-зоряна Москва»

(«Червоний шлях», 1923, №4–5, С. 30)

О. І. Дзира

завідувачка відділу

зарубіжної україніки НБУВ