ГЕНРІХ ГЕЙНЕ (1797–1856)

Німецький поет, прозаїк, есеїст Генріх Гейне народився у 1797 р.,  в родині єврейського торговця Самсона Гейне і Бетті ван Гельдерн у м. Дюссельдорфі, на Рейні.  З 1810 р. по 1812 р. Генріх навчався у Дюссельдорфському ліцеї. Наступний рік провів у конторі багатого банкіра у Франкфурті-на-Майні. У 1816 р. Генріх продовжив заняття комерцією у Гамбурзі у торговій фірмі дядька – мільйонера Соломона Гейне. За три роки, проведені у Соломона, він закохався у свою кузину Амалію, дочку дядька. Кохання залишилося нерозділеним, і всі переживання Генріха знайшли вихід у його віршах – особливо добре це видно в «Книзі пісень».

Формування Гейне як поета збіглося з розквітом ліричних жанрів у німецькій літературі, піднятих на щит романтиками. Віршована збірка «Книга пісень», яка прославила поета на весь світ, має простоту, природність, імпровізацію.

На кошти дядька юнак вступив до Боннського університету (1819 р.), звідки потім переїхав до Геттінгенського університету (1820 р.), але змушений був полишити його у зв'язку з дуеллю. Він вивчав юридичні науки, філософію, літературу. У 1821 р. вступив в Берлінський університет, де слухав лекції філософа Гегеля, одного з найосвіченіших людей свого часу. Пізніше Гейне виступив з глибоким аналізом німецьких філософських систем. У грудні 1824 р. Генріх повернувся до Геттінгенського університету. У 1825 р. Гейне захистив у Геттінгенському університеті дисертацію на ступінь доктора права, а напередодні прийняв лютеранство. Потім він багато подорожував, відвідуючи Англію, Італію. Враження від цих поїздок відбились у його дорожніх нарисах.

Гейне Г. прибув до Парижа в  1831 р. Усе подальше життя пройшло в столиці Франції. До Німеччини він боявся повертатися, адже йому загрожував арешт за гострі політичні твори. Упродовж життя Гейне побував у Німеччині два рази, щоб навідати матір і улаштувати діла з видавцем.

Ліричні вірші раннього періоду творчості Гейне склали цілу книгу «Книга пісень» (1827 р.). Ця поетична збірка принесла йому визнання у Німеччині, а згодом і в усьому світі. За життя автора вона видавалась 13 разів; багато віршів були покладені на музику Р. Шуманом, Ф. Шубертом, Й. Брамсом, П. Чайковським, Р. Штраусом, Е. Грігом та ін. Історія переживань ліричного героя образно передає світосприйняття молодого поета, котрий перебуває у глибокому розладі з навколишнім середовищем. Гейне починав писати в той час, коли в Німеччині лірична поезія переживала розквіт. Епоха романтизму зробила лірику традиційним жанром німецької літератури. Його поезія стала вищим досягненням німецького романтизму. Ліричні вірші насичені ознаками повсякденності, котрі змушують повірити у щирість почуттів. Крізь ліричну схвильованість постійно проривається іронічна інтонація. Герой знаходить у собі сили посміхнутися, навіть, коли його почуття не поділяють, жити далі й знову кохати. Назвою «Книги пісень» Гейне визначив жанр і традицію своєї лірики: поет у першій своїй книзі наслідував традиції німецького фольклору. Він узяв деякі теми й мотиви з усної народної творчості, форма багатьох його віршів близька до пісні. Разом з тим в «Книгу пісень» увійшло багато віршів, котрі були написані у строгих канонічних жанрах сонета, балади, романсу. Молодий Гейне намагався використати свій поетичний хист у різних жанрах, котрі варіювали зміни настрою ліричного героя. «Книга пісень» складається з чотирьох розділів. Перший розділ, «Юнацькі страждання», є найбільш романтичним. Перед нами – переживання і муки нерозділеної любові. Ліричний герой впадає у відчай. Він сприймає свою трагедію як найбільшу в світі. Життя і смерть борються в його свідомості. Другий розділ, «Ліричне інтермецо», зображує страждання як довічну, але завжди нову історію. Тому це примиряє страждальця з життям, тугу змінює світла печаль. До цього циклу належать вірші про сосну, пальму, відомі нам у перекладі М. Ю. Лермонтова, хоча у віршах Гейне «сосна» – чоловічого роду, а «пальма» – жіночого роду, і тематика має глибшу любовну спрямованість. У третьому розділі, «Повернення на батьківщину», любовні страждання юності вже сприймаються на часовій відстані, наводячи на думку переосмислення всього, що сталося. Гейне використовує мотив мандрів, де розчарований ліричний герой полишає рідні місця і тепер, повернувшись, дивиться на все просвітленим поглядом. Юнацькі страждання тепер дорогі для нього лише як спогади. У цей цикл входить знаменитий вірш, присвячений рейнській красуні Лорелей. Це давня народна легенда про загиблу нещасну красуню, котра випливає на узбережжя і заворожує всіх, хто плине Рейном поблизу високої скелі, і це призводить до трагедії. Саме Гейне зробив цей сюжет дуже популярним, і його вірш стан народною піснею. Лорелей втілює згубну силу любові, котрою вона наділена не зі своєї волі, адже любов – це складне, загадкове почуття, котре дуже важко збагнути. В останньому розділі – «Північному морі» – домінуючим стає аналітичне начало. Ліричний герой, котрий пережив розчарування, втрати, прагне тепер жити одним життям з природою, відчути себе малою, але необхідною часткою всесвіту. Йому здаються тепер марнотою пусті хвилювання, він позбувся романтичних мрій та ілюзій.

У 1826–1831 рр. Гейне пише «Подорожні картини» – серію художніх нарисів, у котрих на перший план виходить особистість автора, це пристрасний, допитливий спостерігач, який піддає критиці сучасну йому дійсність.   

У 30-ті рр. почалась бурхлива публіцистична діяльність. Після повернення поета з Німеччини у грудні 1843 р. він зустрівся з молодим політичним мислителем Карлом Марксом. Між ними встановились тісні дружні стосунки. Важливу роль відіграло знайомство з ученням утопічних соціалістів, особливо Сен-Сімона. Ідеї Сен-Сімона знайшли відображення у першому розділі його нової поеми «Німеччина. Зимова казка» (1844 р.). Сюжетом її послужила мандрівка письменника Німеччиною. У ній прихований гострий політичний конфлікт. Образ батьківщини Гейне змалював у чіткому часовому й просторовому вимірі. Простір поеми – це територія Німеччини, кожен новий розділ – це нове місце, водночас реальне й умовне. У центрі авторської уваги – сучасність, хоча він іноді звертається до наполеонівської епохи або до давнини, котра стала вже міфами та легендами.

В останнє десятиріччя життя поет був прикутий до ліжка, стан  здоров’я  з кожним роком погіршувався. Генріх Гейне помер 17 лютого 1856 р. в Парижі у віці 58 років і був похований на цвинтарі Монмартр.

Електронна виставка  підготовлена за матеріалами відділу бібліотечних зібрань та історичних колекцій Інституту книгознавства НБУВ. До вашої уваги представлено праці Г. Гейне, що  видано при житті видатного поета, а також посмертно.

Виставку підготувала науковий співробітник відділу І. О. Гуржій.