За даними «Енциклопедії сучасної України» у період від 1860 р. до 1920 р. вийшли з друку 186 спеціалізованих медичних видань. Їхніми засновниками були державні, губернські та земські установи, громадські організації, приватні особи, освітні інституції. За періодичністю поділялися на: щоденні, щотижневі, щомісячні, щоквартальні, щорічні і з невизначеною періодичністю.

Одним з перших спеціалізованих медичних видань на території України стала щотижнева газета «Современная медицина», що видавалась у м. Києві з 1860 р. по 1874 р. Редактором та засновником її був професор кафедри фізіологічної анатомії та мікроскопії університету імені св. Володимира О. П. Вальтер (1818–1889). Передплатниками газети стали висококваліфіковані спеціалісти країн Європи. Друкувалось видання в Університетській типографії. Часопис пропагував фізіологічний напрямок у медицині, критикував стан медико-санітарної справи в Російській імперії, порушував питання гігієни, харчування, реформування вищої школи тощо.

Газета мала такі рубрики: «Вчені товариства», «Відомості і замітки», «Нові книги» (з медицини), «Фейлетон», «Учені новини», «Оголошення». Крім того, мала додаток «Современная медицина. Прибавление. Клинические лекции и госпитальные отчеты» (1860, № 1–48); «Судебно-медицинское прибавление» (1862, № 1 – 1865, № 34). Додаток містив лекції та дослідження: «Про хвороби серця і великих судин» (додаток до № 8, професора Мерінга); «Із медичної клініки професора Шкоди. Замітки про Брайтову хворобу» (додаток до № 19 за 1860 р.). У 1860–1865 рр. друкувалися лекції з гігієни, історії медицини, терапії професора Київського університету Ф. Мерінга (1822–1887): «Курс лекцій з гігієни» та «Лекції з історії медицини». Обсяг газети до 1870 р. значно збільшився. Окрім медичних статей, почали з’являтися політичні огляди, які стосувалися медичних питань.

На сторінках газети друкувалися наукові дослідження вітчизняних лікарів. Так в № 8 за 1860 р. надруковано лекцію К. Іскерського «Про свідчення для операції прориву порожнини підреберної пліви…», яка була прочитана на засіданні Товариства київських лікарів 7 листопада 1859 р. У 1871 р. опубліковано роботу доктора медицини К. Філіповича (?–1878) «Повне одужання від абсурду п’яниць, при вживанні водного хлоралу». Вітчизняні лікарі, завдячуючи газеті, мали змогу знайомитися з передовими методами діагностики та лікування хвороб, що використовувалися медиками Європи. У № 7 за 1860 р. опубліковано науковий трактат австрійського хірурга Франца фон Піта (1810–1875) «Про розпізнавання та лікування пухлин, що зустрічаються на шиї». Автор був відомий у науковому товаристві Західної Європи, як один із найкращих хірургів-діагностів.

Програма київської газети «Современная медицина» викликала жорстоку критику у медичних колах. Насамперед подібна реакція була спровокована статтями М. Лєскова (1831–1895). Вісімнадцятирічний Микола Лєсков був вільним слухачем в університеті імені св. Володимира та відвідував лекції на різних факультетах. Саме Олександр Петрович Вальтер запропонував йому написати перший фейлетон, який опублікував в газеті «Современная медицина». Так розпочалося творче життя письменника. Лєсков надрукував у Києві декілька своїх перших статей: «Замітка про будівлі» (1860, № 29); «Про робочий клас» (1860, № 32); «Декілька слів про лікарів рекрутських присутствій» (1860, № 36) та інші.

Видання газети «Современная медицина» в Києві припинилося у 1874 р. Видавець тижневика О. П. Вальтер, отримавши призначення медичного інспектора варшавських суспільних лікарень, переїхав до Варшави, де і працював до кінця свого життя.

Ознайомитися з газетою «Современная медицина» за 1860–1874 рр. можна в читальному залі відділу бібліотечних зібрань та історичних колекцій НБУВ.

Іншим ілюстрованим медичним виданням, яке друкувалося в Києві з 1896 р. по 1905 р. (т. 1–10) та виходило чотири рази на рік, був журнал «Вопросы нервно-психической медицины», під редакцією українського психіатра, психолога та професора Київського університету імені св. Володимира І. О. Сікорського (1842–1919). Журнал містив наступні розділи: «Оригінальні статті», «Психіатрична хрестоматія», «Критика і бібліографія», «Хроніка і дрібні відомості». У оголошенні редакції в т. 1. повідомлялось про цілі та завдання видання: «окрім спеціальних досліджень з психіатрії та патології, сприяти вирішенню питань загальних для всіх відділів медицини; зближення різних медичних спеціальностей на ґрунті загальних питань, наукових узагальнень, досягнутих неврологією». Програма часопису передбачала публікацію фахових статей з питань психіатрії та нової патології, анатомії і фізіології, гігієни нервової системи і лікарської експертизи. Активним дописувачем журналу був сам редактор І. О. Сікорський. У своїх роботах висвітлював питання вікової психології та психопатології, клінічної та соціальної психіатрії, психології, шкільної психогігієни, експериментальної педагогіки, психологічної фізіогноміки та ін. Так в т. 6 та 7 надруковано такі роботи І. О. Сікорського: «Психологічна та психіатрична експертиза», «Про моральне та суспільне значення особистості Рудольфа Вірхова», «Три віки людського життя». У часопису друкувались також праці професорів та докторів медицини: «Патологічна анатомія нервових клітин як додаток до душевних хвороб» доктора медицини І. І. Іванова; психологічні дослідження професора університету імені св. Володимира О. С. Шкляревського (1839–1906) «Високе та піднесене у художніх зображеннях «Спаситель у пустелі» картина І. М.  Крамського» та « «Втіха» мармурова група Б. В. Едуардса 1897 р.».

Часопис мав постійну рубрику «Хроніки і дрібні повідомлення», де можна було знайти поточну інформацію, наприклад «Святкування 35-річчя науково-лікарської діяльності І. О. Сікорського», тощо.

У останньому номері редакція повідомляла про припинення подальшого друку журналу, у зв’язку з виданням наукових праць. У відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій зберігаються примірники цього журналу за 1896–1905 рр. (т.1–10), з якими читачі мають змогу ознайомитись.

Створення газети «Земский врач» тісно пов’язано з іменем доктора медицини, письменника та перекладача Є. В. Святловського (1854–1914), який у Чернігові працював фабричним інспектором та був директором губернської лікарні, а пізніше завідував фельдшерською школою у Полтаві. Роз’їзди, зустрічі з медпрацівниками на місцях привели його до думки про створення газети, цілком присвяченої земській медицині. Почалися клопоти, пов’язані з реєстрацією, переговори з друкарнею, налагодження редакційної роботи. Все робилося за власний кошт Є. В. Святловського. «Земский врач» був єдиним на той час щотижневим часописом з питань земської медицини, що видавався в Чернігові з 1 липня 1888 р. по вересень 1892 р. (з 1892 р. – в Полтаві) – обсягом 11–12 друкованих аркушів. Перший номер відкривався редакційною статтею, де декларувалися цілі та завдання нового видання: залучити до співпраці «можливо більшу кількість сил – земських лікарів, призвати науку на допомогу населенню, яке потребує цієї допомоги та очікує не тільки на зцілення, а й на оздоровлення; відкрити, так би мовити, постійну лікарську консультацію у земсько-медичній справі». У газеті публікувались теоретичні дослідження в галузі медичної статистики, фабричної та земської медицини, а також практичні поради лікарям. Ось найбільш характерні заголовки: «Про організацію лікарської допомоги на фабриках Привіслянського краю», «Методи лікування черевного тифу з погляду земської медицини», «Земська смертність», «Земська медицина в Чернігівській губернії», «Про застосування йодоформного ґноту в гінекології», «Епідемія крупозного запалення легень». Заслуговують на увагу статистичні дослідження самого Є. В. Святловського: «Рух народонаселення в Чернігівській губернії», «До статистики населення Чернігівської губернії», «Про дитячу смертність» та інші. У холерний 1892 р. на сторінках «Земского врача» з’явилися повідомлення про хід боротьби з епідемією, звіти відповідних комісій, перекладні статті, присвячені закордонному досвіду в цій галузі. Більшість перекладів належали Є. В. Святловському. Одним із активних авторів журналу був земський лікар В. В. Шеболдаєв (1852–1900). Після закінчення медичного факультету Київського університету, він був призначений на службу до військового відомства. З 1879 р. Шеболдаєв завідував Батуринською медичною дільницею та її земською лікарнею. Вже в перший рік роботи завідувачем хірургічного відділення Чернігівської губернської земської лікарні, він звернув увагу колег на три смертельні випадки зараження крові та запропонував заходи попередження таких ускладнень. Проаналізувавши їх, виклав свої міркування у статті під назвою «Жертви гнилокров’я» в № 1 за 1890 р. А «Нарис діяльності земських лікарень і амбулаторій» був опублікований в двох номерах видання «Земский врач» за 1889 р.

Дописувачем газети був екстраординарний професор фізіології Київського університету В. П. Курчинський (1855–1919). У № 8 за 1890 р. була опублікована його праця «Рафанія в Остерському повіті 1887 р.». Курчинський уродженець Поділля, після закінчення медико-хірургічної академії в Санкт-Петербурзі, з 1885 р. завідував Остерською земською лікарнею на Чернігівщині. Також, в тижневику друкувались праці українського гігієніста та епідеміолога О. В. Корчак-Чепурківського (1857–1947), який був довгий час земським лікарем у рідній Полтавській губернії, а з березня 1889 р. служив санітарним лікарем у Херсонському повіті.

У № 33 та № 35 за 1890 р. опубліковано роботу санітарного лікаря Єлисаветградського повіту, Херсонської губ. М. І. Тезякова (1859–1925) під назвою «Хвороби очей в Єлисаветградському повіті, Херсонської губернії в 1889 р.». Великою заслугою М. І. Тезякова, як санітарного лікаря, стало проведення санітарно-профілактичних заходів у повітах Херсонської губернії.

Тим часом у видавця почалися матеріальні труднощі. Ще наприкінці 1888 р. Євген Володимирович звернувся до читачів із роз’ясненням фінансового стану газети, в якому відмічалося, що редакція за останнє півріччя отримала чистого збитку 277 карб. Передплатниками газети були переважно земські лікарі, яким вона посилалась за ціною набагато нижчою від її собівартості, що і призвело до припинення друку тижневика. Останній номер вийшов 28 липня 1894 р.

Під редакцією спілки київських лікарів друкувався часопис «Киевский врачебный вестник». Вісник мав такі рубрики: «Огляд медичної преси», «Із життя медичних факультетів», «Вільні місця для лікарів», «Новини практичної медицини». Окремі номери видання ділилися на два відділи: «лікарсько-побутовий» та «науково-методичний». У відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій збереглись тільки два номери 4 та 5 за 1917 р. Вісник знайомив читачів з роботами таких науковців як: доктор медицини, патофізіолог М. П. Вашетко (1880–1960), доктор медицини, лікар-фізіотерапевт Й. Я. Дейч (1857–1928), доктор медицини, лікар-гігієніст К. Е. Добровольський (1867–1946) та ін.

У 1896–1897 рр. у Харкові видавався журнал «Вестник медицины», який виходив два рази на місяць. Редакторами видання були професор кафедри фізіології медичного факультету Харківського університету В. Я. Данилевський (1852–1934) та професор кафедри хірургічної патології Л. В. Орлов (1855–1923). Часопис друкував наукові праці по хірургії, в тому числі реферати. Так, в 1896  р. опубліковано наукову працю Орлова під назвою «Про накладання шву на рани артерій».

Наукове товариство медицини та гігієни при Харківському університеті на засіданні товариства постановило «видавати свої наукові праці у вигляді періодичного видання». Так з’явився часопис «Журнал медицины и гигиены», під редакцією професора кафедри нервових і душевних хвороб П. І. Ковалевського (1849–1931). У виданні друкувались роботи з усіх галузей наукової та практичної медицини та гігієни як у вигляді оригінальних праць, так і у вигляді щорічних звітів про стан медичної справи в країні. У № 1 за 1894 р. вміщено працю вченого фармацевта А. Д. Чирикова (1849 –1912) «Аналіз Боржомської води Єкатерининського джерела» та звіт приват-доцента П. Н. Барабашева «Огляд успіхів по хворобам очей за 1893 р.». У відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій зберігається т. 1 та 2 за 1894 р.

Одним з найзначніших видань початку ХХ-го ст. був «Харьковский медицинский журнал» (1906–1917 рр.) Харківського медичного товариства. Редакційний комітет у різний час очолювали: М. Мельников-Разведенков (1906–1917 рр.), С. Коршун (1906, 1912–1916 рр.), Б. Пржевальський (1906–1908 рр.), М. Свєтухін (1906 р.), В. Фавр (1906–1916 рр), В. Недригайлов (1906–1914 рр.), К. Георгієвський (1906–1916 рр.), М. Трофимов (1908–1916 рр.).

«Вестник гомеопатической медицины» було засновано лікарем-гомеопатом Є. Я. Дюковим (1863–1933). Часопис 1900–1902 рр. видавався у Харкові, 1903–1904 рр. – в Одесі Ганеманівським товариством (редактор – І. М. Луценко (1863–1919 рр.). Вісник висвітлював питання теорії і практики гомеопатичного лікування, а також інформував читачів про діяльність лікарні та гомеопатичних аптек. Публікував переклади Є. Дюкова праць зарубіжних фахівців, зокрема «Нариси клінічної фармакології» Ежена Богарне Неша (1838–1917) – американського лікаря та гомеопата, професора гомеопатичного коледжу в Нью Йорку. У відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій зберігається два примірники видання за 1902 р. та 1903 р.

До уваги читачів пропонуються фотоматеріали українських спеціалізованих медичних видань другої половини XIX – початку XX ст., що зберігаються у відділі бібліотечних зібрань та історичних колекцій Інституту книгознавства НБУВ.

Виставку підготувала м. н. с. відділу А. М. Беба