10 червня 2021 року відбулись організовані Інститутом біографічних досліджень НБУВ XVII Біографічні читання, присвячені пам’яті засновника та першого директора Інституту біографічних досліджень НБУВ, доктора історичних наук, професора Віталія Сергійовича Чишка (1951–2003). Цьогоріч йому мало б виповнитися 70 років.

До програми Біографічних читань було включено близько 40 доповідей вчених НБУВ та академічних інститутів, науковців закладів вищої освіти, бібліотек та архівів України. Майже половину виступів учасники заслухали в онлайн-форматі.

У вступному слові та своїй доповіді «Нова доба, новий читач, нова біографіка: виклики часу» директор Інституту біографічних досліджень, член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук, професор Володимир Попик наголосив на піднесенні ролі біографіки, її новому місці в інтелектуальному й духовному житті в умовах епохальних зрушень в українському суспільстві, у свідомості наших співвітчизників. Біографіка все більш виходить за тісні для неї рамки історичних досліджень, перетворюється на яскраве явище науки і культури, активно входить у національний інформаційний простір, у наше життя в найрізноманітніших формах, захоплює весь простір соціальних комунікацій: інтелектуальну прозу, літературу non fiction, друковані ЗМІ, мас-медіа, комплексні арт-проекти, телебачення, відео Ютюбу. Доповідач акцентував на тому, що біографіка, активно реагуючи на виклики часу, мусить змінюватися, відповідаючи на запити доби, шукати нових героїв і нові творчі форми побудови біографічного наративу, вдосконалювати комунікації з різними читацькими аудиторіями, інтенсивно освоювати досвід світової науки та культури, новітньої інформаційної практики.

Лариса Буряк, провідний науковий співробітник відділу теорії та методики біобібліографії Інституту біографічних досліджень НБУВ, доктор історичних наук, професор, у доповіді основну увагу приділила суттєвим зрушенням у вітчизняному просторі біографіки, що відбуваються на тлі сучасних соціокультурних трансформацій. Вона наголосила на демократизації, динамізації та візуалізації простору біографічних студій, який втрачає жанрову усталеність, тяжіє до пошуку нових форм у контексті глобальних світоглядних і естетичних переосмислень, а саме поняття «біографіка», на зміну традиційним уявленням, наразі набуває значно ширшої інтерпретації. Найбільш поширеним жанром для репрезентації біографії сучасника, на переконання Л. І. Буряк, виступає автобіографія у різножанрових реконструкціях. Альтернативні форми (авто)біографічних реконструкцій, що з’явились упродовж останнього часу, є переконливим підтвердженням тенденцій до модернізації вітчизняного простору біографіки, демонструючи його потенційні можливості змінювати конфігурацію з огляду на сучасні комунікаційні технології. Водночас наявна поліфонія засвідчує не так успіхи вітчизняної біографіки, як проблеми у площині соціогуманітаристики, вказуючи на незаповненість цієї інтелектуальної ніші та на все ще відчутний дефіцит високоякісного біографічного продукту.

Надія Любовець, завідуюча відділом теорії та методики біобібліографії Інституту біографічних досліджень НБУВ, кандидат історичних наук, у доповіді «Мемуари у сучасному вимірі: традиціоналізм та новаторство» зосередила увагу на окремих видавничих серіях з метою аналізу характерних рис мемуарного простору, що дозволило їй екстраполювати їх на більш широке коло цього наративу, оскільки у підготовці були задіяні як наукові, освітні, так і громадські кола. Доповідачка зазначила, що в новітній історіографії традиційно переважає джерелознавчий підхід, який передбачає залучення мемуарів до авторитетних історико-біографічних джерел, однак розвитку набуває й альтернативний підхід до вивчення мемуарів, а саме – комунікаційно-інформаційний, що розглядає мемуари як унікальний контентний та комунікаційний ресурс у суспільстві.

Наталя Марченко, старший науковий співробітник відділу теорії та методики біобібліографії Інституту біографічних досліджень НБУВ, кандидат історичних наук, у своїй презентації зосередила увагу на особливостях формування, нарації та побутування біографій письменників, які пишуть для дітей і юнацтва, наголосивши на відсутності чітких критеріїв занесення авторів до цієї категорії. Дослідниця звернулася до доль жінок - «дитячих» письменниць, котрі в силу обставин опинилися під подвійним тиском: гендерним і тривалого сприйняття дитячої літератури як вторинної, «недолітератури». На прикладі долі Олени Пчілки (О. Драгоманова-Косач (1849–1930), Марійки Підгірянки (М. Ленерт-Домбровської (1881–1963), Наталі Забіли (1903–1985) та Оксани Іваненко (1906–1997) науковиця означила спільні риси біографії, притаманні саме «дитячим» авторкам: вихідці з благополучних культурних родин, «татові доні»; дуже рано (4–5 років) почали читати, писати та з раннього дитинства виявили творчі нахили; мали педагогічну освіту та/чи педагогічний досвід; брали активну участь у громадському житті; мали значний перекладацький доробок і редакторську практику (часто – засновниці видань для дітей); яскраві сильні жінки, часто «матріархи» родин, «сірі кардинали» колективів і груп.

Людмила Литвинюк, завідувач кафедри філософії і економіки освіти Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти ім. М.В. Остроградського (Полтава, Україна), кандидат педагогічних наук, у своїй доповіді «Біографія як цифрова комунікація» порушила чимало актуальних питань репрезентації біографічних образів наших сучасників у цифрових комунікаціях, проаналізувала здобутки і гострі проблеми, які постають у розвиткові цього спрямування біографіки.

Сучасним формам біографічних реконструкцій були присвячені виступи учасників Біографічних читань, в основу яких покладено аналіз публікацій та художніх творів про окремих визначних діячів вітчизняної культури.

Сніжана Жигун, доцент кафедри української літератури, компаративістики і грінченкознавства Інституту філології Київського університету імені Бориса Грінченка (Київ, Україна), доктор філологічних наук, матеріалом студій обрала роман Юрія Тиси (Крохмалюк) «На світанку», в якому прослідковує механізм перетворення реальної постаті Марка Вовчка на символічну із маркуванням відходу від правди та принципи вибірковості. Суттєві розбіжності роману Тиса з фактами біографії Марка Вовчка зумовлені прагненням автора вписати письменницю в націотвірний наратив.

Галина Александрова, провідний науковий співробітник відділу теорії та методики біобібліографіі Інституту біографічних досліджень НБУВ, доктор філологічних наук, у доповіді представила роман Степана Процюка «Маски опадають повільно», зокрема, створення у ньому психобіографії В. Винниченка – філософсько-психологічного життєпису письменника, – спираючись не лише на документи, а й на теорію психоаналізу, оскільки важливою сторінкою біографії В. Винниченка було захоплення ідеями Фройда та Юнга, філософією Ніцше, популярними в Європі на початку ХХ століття. Авторові роману вдалося відтворити образ головного героя та розповісти про його травми, комплекси, неврози. Біографія цього діяча дала змогу увиразнити психоаналітичний дискурс у біографічній літературі та показала можливості переосмислення історичної постаті в нових ракурсах.

Світлана Андрєєва, старший науковий співробітник кафедри української літератури, компаративістики і грінченкознавства Київського університету імені Бориса Грінченка (Київ, Україна), кандидат історичних наук, у своїй доповіді обґрунтувала вибір моделі інтелектуальної біографії Б.Д. Грінченка як такої, що дозволяє актуалізувати постать визначного діяча українського національного руху, узагальнити його творчий доробок та внесок у розвиток різних галузей гуманітарного знання у широкому соціокультурному контексті кінця ХІХ –початку ХХ ст.

Олександр Бонь, доцент кафедри історії України Київського університету імені Бориса Грінченка (Київ, Україна), кандидат історичних наук, доцент, на основі не опублікованих повністю спогадів Олекси Варавви (Кобця) «Записки письменника», показав вплив Миколи Хвильового («небуденної яскравості зірки») на київське літературне середовище 1920-х років. Дослідник акцентував на відвертому спілкуванні митців з приводу редакційної політики журналу «Нова громада», який очолював О. Варавва, а також розповідав про його товаришування, як мешканця будинку «Слово» у Харкові, з М. Хвильовим, що був серед найближчих друзів, які після самогубства письменника стали організаторами його поховання.

Значний інтерес викликали доповіді та повідомлення, присвячені проблематиці формування електронних ресурсів біографічної інформації та розвитку джерельної бази біографічних досліджень.

Олег Яценко, завідувач відділу формування біобібліографічних інформаційних ресурсів Інституту біографічних досліджень НБУВ, кандидат історичних наук, виступив з доповіддю про визначальні особливості електронного наукового інформаційного проєкту Інституту біографічних досліджень «Український національний біографічний архів», його переваги стосовно інших представлених у національному інформаційному просторі енциклопедичних та словникових біографічних ресурсів. Доповідач наголосив, що для більш інтенсивного формування контенту УНБА необхідно провести ряд організаційних заходів, поповнення кадрового та матеріально-технічного забезпечення проєкту, поєднання здійснених розробок фахівців Інституту з wiki-технологією для спільного наповнення та використання даних бібліотеками, архівами, музеями, іншими зацікавленими установами, окремими дослідниками, забезпечивши їх методичними та технологічними розробками ІБД НБУВ.

Людмила Касян, провідний архівіст сектору публікації документів Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г. С. Пшеничного (Київ, Україна) акцентувала на можливостях репрезентації та додаткової інформації фільмів-портретів, фільмів-біографій, які фіксують і зберігають образ людини у динамічній візуальній і звуковій формі завдяки своїй двоїстій природі (документ і явище мистецтва) та змістовій своєрідності. Вони постають своєрідним багаторівневим інформаційним конструктом і можуть бути продуктивним джерелом біографічних досліджень.

Олена Мокроусова, головний фахівець Київського науково-методичного центру з охорони, реставрації та використання пам’яток історії, культури і заповідних територій (Київ, Україна), кандидат історичних наук, у своїй доповіді зазначала роль ініціативи та ентузіазму нащадків у відродженні імен українських архітекторів, оскільки найчастіше спадкоємці просто зберігають цінні матеріали (вбачаючи в них неабияку матеріальну цінність), ніж систематизують, вивчають та популяризують творчість видатних предків, у інших випадках – стикаємося з розпродажем документів на аукціонах або приватним колекціонерам.

Виступи учасників Біографічних читань, учасників обговорень доповідей і творчих дискусій були позначені зосередженням уваги на ключових теоретико-методологічних і методичних проблемах розвитку сучасної української біографіки.

За браком часу доповідачами Читань не змогли виступити всі присутні, але їх повідомлення щодо заявлених тем також подаємо задля полегшення пошуку наукових досліджень та тематичного кола зацікавлених осіб:

Людмила Ромащенко, професор кафедри української літератури та компаративістики Інституту української філології і соціальних комунікацій Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького (Черкаси, Україна), доктор філологічних наук, професор, у доповіді аналізує спогади Зінаїди Павлівни Тулуб (1890–1964) «Моя жизнь», які побачили світ лише у 2012 році, після понад півстоліття очікування в архівах Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України, і в яких важливе місце займає київський період. За документально точними записами можна прослідкувати історію Києва (назви вулиць і провулків, площ, театрів, готелів, промислових і навчальних закладів, особливості ландшафту, технічний прогрес тощо), водночас мемуаристка, як наголошує науковиця, не ідеалізує місто та його мешканців, а створює реалістично переконливий багатогранний образ Києва кінця ХІХ – початку ХХ століття.

Валерій Томазов, старший науковий співробітник відділу теорії та методики біобібліографії Інституту біографічних досліджень НБУВ, кандидат історичних наук, зазначає, що людське суспільство не є однорідним та складається з певних спільнот, верств, прошарків, станів і груп, поєднаних між собою низкою об’єднувальних рис і характеристик, що визначають їхнє місце та функції, як неодмінної частини соціуму в історичному процесі. Такі групи можуть вирізнятися спільним соціальним, родовим чи етнічним походженням, певними економічними можливостями й господарськими практиками, релігійною та професійною належністю тощо. Створення колективних портретів цих соціальних утворень, на думку автора, є завданням просопографії, яка виникла на перетині різних галузей і дисциплін соціогуманітарного знання – історії, антропології, соціології, демографії, культурології, психології, генеалогії. Доповідач пропонує дослідницькі стратегії, які дозволяють успішно реалізовувати просопографічне дослідження кревноспоріднених спільнот.

Олена Бугаєва, старший науковий співробітник відділу теорії та методики біобібліографії Інституту біографічних досліджень НБУВ, кандидат історичних наук, присвятила свою доповідь «Сучасні інсталяції українського музично-біографічного знання у вимірі світових біографічних наративів» висвітленню в українській історичній науці ХХІ століття новітніх теоретичних підходів і практик щодо пізнання / представлення біографій творчих особистостей, передусім музикантів. Зокрема, авторка наголошує на тому, що біографічний підхід є своєрідним ключем для пізнання історії життя музиканта як суб’єкта музичної культури країни, а що важливіше – розуміння цього суб’єкта в його особистих і особистісних інтерпретаціях, визначення випадковості як важливого конструктивного елементу біографії. Від світогляду, манери та техніки оповідача, котрий постає своєрідним транслятором, багато в чому залежить біографічний показ, а суб’єктність підходів реалізується в поліфонії стосунків дослідника і досліджуваного.

Тетяна Котлярова, молодший науковий співробітник відділу теорії та методики біобібліографії Інституту біографічних досліджень НБУВ, у доповіді «Ювілейні біографічні публікації в сучасній академічній періодиці як сегмент інформаційного простору України» зупиняється на окремих особливостях жанру ювілейної статті та його побутування. Науковиця зазначає, що журнальні матеріали, присвячені ювілеям відомих учених, відображають поступ науки загалом, характеризуючи внесок її представників у розвиток певної галузі, зокрема через формулювання плодотворних ідей, започаткування наукових шкіл тощо. Т.В. Котлярова виявляє два підходи у поданні інформації про вчених. Перший, який вона умовно називає функціональним, полягає в описі наукових досягнень ювіляра; другий, особистісний, дає уявлення про риси вченого, що проявляються через його ставлення до праці, стосунки з колегами, учнями, послідовниками. Т. В. Котлярова доходить висновку, що другий підхід дає більшу можливість повноцінного розкриття особистості вченого як людини й фахівця.

Вікторія Патик, старший науковий співробітник відділу теорії та методики біобібліографії Інституту біографічних досліджень НБУВ, кандидат історичних наук, у доповіді «Досягнення вітчизняної біографістики за 2010–2020 рр.» відзначає, що сучасний розвиток культури та науки, а також помітні суспільні зміни позитивно впливають і сприяють розвитку історичної біографіки й біографічних досліджень в Україні, та аналізує й характеризує дисертаційні дослідження у галузі історичних наук за 2010–2020 роки. Вона констатує, що за означений період було захищено 312 кандидатських і 16 докторських дисертацій, які присвячені біографічним, а також біобібліографічним, історико-просопографічним і порівняльним дослідженням життя та діяльності окремих осіб, їх наукової спадщини, а також окремим родинам (Вишневецьких, Грушевських, Дорошенків, Дурдуківських, Кочубеїв, Курінних, Мерінгів, Немиричів, Скадовських, Скаржинських, Старицьких, Туманських, Фальц-Фейнів, Шихутських, Штейнгелів). Звертає дослідниця увагу на ряд монографій, які належать до вагомих напрацювань останніх років у галузі вітчизняної біографіки і в яких представлено здобутки та перспективні завдання для розвитку історичної біографіки в Україні. Зазначає також, що за вказаний період значно розширилося коло наукових пошуків дослідників та збільшився потяг до біографічного напряму, що, звичайно, позитивно впливає на розвиток біографіки та сприяє популяризації біографічних досліджень, а дисертації біографічного спрямування збагачують та доповнюють науковий простір.

Оксана Плющик, старший науковий співробітник відділу теорії та методики біобібліографії Інституту біографічних досліджень НБУВ (Київ, Україна), кандидат філологічних наук, доцент, у доповіді акцентує увагу на дослідженнях одного з найнеоднозначніших та найбільш зміфілогізованих явищ періоду 60–80-х років ХХ століття – шістдесятництва, велика кількість матеріалу щодо представників якого досить різнорідна: листи, енциклопедичні видання, спеціалізовані сайти, кінострічки, наукові статті й розвідки тощо. Зокрема, розвиток компʼютерних технологій розширює можливості застосування просопографічного методу, і хоча огляд ресурсів у доповіді не дає підстав говорити про просопографічні бази даних, але, фактично, вони можуть бути підготовчим етапом у формуванні біографії покоління шістдесятників. Також висловлено думку щодо наступних досліджень шістдесятництва та його представників у соціологічному чи психобіографічному аспектах і «прочитання» тих особистостей, хто з багатьох причин перебував на маргінесах непростої сфери, про важливість регіонального принципу та про сім’ї шістдесятників.

Інститут біографічних досліджень звернувся до всіх учасників з пропозицією щодо підготовки на основі доповідей наукових статей, які після наукової експертизи можуть бути опубліковані у черговому випуску збірника наукових праць «Українська біографістика».

О. Плющик,

кандидат філологічних наук, доцент, старший науковий співробітник ІБД НБУВ, модератор конференції, вчений секретар ІБД НБУВ.