Олександр Вікторович Боронь — український шевченкознавець, доктор філологічних наук, член Наукового товариства ім. Шевченка, подарував НБУВ власне видання "Спадщина Кобзаря Дармограя: джерела, типологія та інтертекст Шевченкових повістей". У монографії розглянуто художню специфіку Шевченкових повістей, їхню проблематику та поетику загалом і кожного з дев’яти творів як автономної цілости зокрема, окреслено генезу повістей, розвиток у них традицій двомовної української прози 1830–1840-х років, параметри взаємодії з творчістю Г. Квітки (Основ’яненка), Є. Гребінки, П. Куліша. Автор аналізує зовнішні та внутрішні контакти Шевченка з російською словесністю першої половини ХІХ століття, засвоєння і заперечення в його прозовому доробку творчого досвіду західноевропейських письменників, витлумачує семантику наявних у повістях численних інтертекстуальних відсилань, приділяючи увагу і типологічним відповідностям. Дослідження, яке становить першу спробу багатоаспектного осмислення Шевченкової художньої прози в европейському літературному контексті, адресовано як шевченкознавчій спільноті та фахівцям із історії модерного письменства Европи, так і ширшій академічній авдиторії науковців-гуманітарів, університетської професури і студентства, а також усім читачам, які цікавляться новочасною українською культурою. Боронь О. Спадщина Кобзаря Дармограя: джерела, типологія та інтертекст Шевченкових повістей. [Монографія]. – Київ: Критика, 2017 [Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України; Інститут джерелознавства НТШ-А; Інститут Критики; Український науковий інститут Гарвардського університету]. – 496 с. ISBN 978-966-8978-94-4