НАЦІОНАЛЬНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ ІМЕНІ В.І. ВЕРНАДСЬКОГО : ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ

Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського – головна всеукраїнська книгозбірня, загальнодержавний комплексний бібліотечно-інформаційний, науково-дослідний, науково-методичний та культурно-просвітницький центр, найбільше за обсягом документно-інформаційних ресурсів книгосховище України. Одна з найбільших національних бібліотек світу. Підпорядкована НАН України, входить до її Відділення історії, філософії й права. Як особливо цінний об’єкт культури перебуває під охороною держави.

Будівля НБУВ

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ

Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського – головна всеукраїнська книгозбірня, загальнодержавний комплексний бібліотечно-інформаційний, науково-дослідний, науково-методичний та культурно-просвітницький центр, найбільше за обсягом документно-інформаційних ресурсів книгосховище України. Одна з найбільших національних бібліотек світу. Підпорядкована НАН України, входить до її відділення історії, філософії й права. Як особливо цінний об’єкт культури перебуває під охороною держави.

 

ПАРАДИГМА ЗМІНИ НАЗВ ТА КЕРІВНИЦТВА БІБЛІОТЕКИ

Упродовж своєї діяльності Бібліотека не раз поширювала напрями своєї діяльності та змінювала назви :

  • Національна бібліотека Української Держави (1918);
  • Національна бібліотека України у місті Києві при Українській Академії Наук (1919);
  • Всенародна (Національна) бібліотека України при Всеукраїнській Академії Наук у м. Києві (1919–1920);
  • Всенародна бібліотека України в Києві (1920–1934);
  • Державна бібліотека Всеукраїнської Академії Наук (1934–1936);
  • Бібліотека Академії Наук  УРСР (1936–1948);
  • Державна публічна бібліотека УРСР (1948–1965);
  • Центральна наукова бібліотека АН УРСР (1965–1988);
  • Центральна наукова бібліотека ім. В. І. Вернадського АН УРСР (1988–1996);
  • Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського (з 1996 р.).

Офіційними директорами та тимчасово виконуючими обов’язки директорів Бібліотеки були видатні та знані вчені, які багато зробили для розвитку НБУВ та вітчизняної бібліотечної справи, залишили свій слід в її історії:

Упродовж ста років НБУВ пройшла цілий ряд взаємопов’язаних історичних етапів розвитку, в ході яких було здійснене теоретичне обґрунтування засад функціонування основного загальнонаціонального бібліотечного центру збереження і використання національних інформаційних ресурсів, розвинуто науково-практичну діяльність з оптимізації процесів створення універсального книжно-рукописного фонду, практичної реалізації методик, комплектування, зберігання, організації ефективного використання фондів на всіх видах носіїв відповідно до суспільних запитів, потреб вітчизняної  науки в різні періоди розвитку нашої держави.

ПЕРІОДИЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ БІБЛІОТЕКИ

Періодизацію історії установи у загальнонаціональному контексті було здійснено сучасними українськими дослідниками-бібліотекознавцями Олексієм Семеновичем Онищенком та Любов’ю Андріївною Дубровіною:

1918 – початок 1941 – історія Бібліотеки висвітлюється у контексті процесу державотворення, духовного відродження та формування національної свідомості 20-х років, а також в умовах ідеологічного тиску, політичних репресій, Голодомору, фізичного знищення української інтелігенції;

1941 – 1964 – простежено процес деструкції Бібліотеки в 1941 – 1943 рр., спричинений війною, відродження Бібліотеки в повоєнний час, її розвиток у 50-х та на початку 60-х рр. як найбільшої державної публічної культурно-просвітницької бібліотечної установи України;

1965 – 1991 – на ґрунтовному аналізі діяльності Центральної наукової бібліотеки Академії наук УРСР досліджуються процеси централізації та уніфікації бібліотек, формування та обігу їх фондів, активізації культурно-масової діяльності тощо з метою забезпечення розвитку вітчизняної науки.

ВНЕСОК В ЗАСНУВАННЯ НБУВ ВИДАТНИХ ДІЯЧІВ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

На першому етапі, організаційному (1918–1923), в умовах політичної нестабільності та відсутності сталого приміщення, співробітники Бібліотеки всіма можливими засобами формували фонд, відпрацьовували основні ланки системи комплектування фондів.

Фактичною датою започаткування Бібліотеки вважається 2 серпня 1918 р. Саме тоді Гетьман Павло Скоропадський підписав, ухвалений Радою Міністрів Української Держави, Закон «Про утворення Фонду Національної бібліотеки Української Держави», опублікований 8 серпня у газеті «Державний вістник», офіційному органі гетьманської влади.

             Гетьман Павло Скоропадський

5 жовтня 1918 р. Міністром народної освіти та мистецтва Миколою Василенком було затверджено Інструкцію Тимчасового комітету для заснування установи. На цей орган покладалися завдання з опрацювання концепції розвитку майбутньої національної книгозбірні та розроблення її правових засад, зокрема  Положення про Бібліотеку та Статуту.

Міністр народної освіти та мистецтва (1918) Микола Василенко

 

Тимчасовий комітет для заснування Національної бібліотеки Української Держави (назва комітету не раз змінювалася), активно і плідно функціонував із 23 серпня 1918 р. до 8 квітня 1923 р.

До нього увійшли видатні українські вчені та діячі культури, зокрема: Сергій Єфремов, Гнат Житецький, Агатангел Кримський, Веніамін Кордт.

Єфремов Сергій Олександрович, громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик, історик української літератури
Житецький Гнат Павлович, літературознавець, архівіст, історик
Кримський Агатангел Юхимович, історик, письменник, публіцист, основоположник школи сходознавства
Кордт Веніамін Олександрович, історик, бібліограф, картограф, археограф

Величезну роботу зі створення Національної бібліотеки України провів Голова Тимчасового Комітету, перший президент Української Академії Наук Володимир Вернадський, видатний природознавець, основоположник геохімії, біогеохімії, гідрогеохімії, вчень про ноосферу та біосферу. У модель створюваної бібліотеки він заклав організаційні принципи установ загальнонаціонального і світового значення, зокрема, Бібліотека мала бути триєдиним комплексом – бібліотечним, інформаційним та освітнім, проводити науково-дослідну роботу.

Голова Тимчасового Комітету, перший президент Української Академії Наук Володимир Вернадський, видатний природознавець, основоположник геохімії, біогеохімії, гідрогеохімії, вчень про ноосферу та біосферу

Володимир Іванович вникав у всі деталі бібліотечної справи: від обміну літератури, організації читальних залів і каталогів до наукової бібліотечної роботи. Особисто займався комплектуванням, закупівлею бібліотечних колекцій, організацією передачі Національній бібліотеці книгозбірень закритих установ, видачею охоронних грамот для бібліотек, влаштовував відрядження за кордон для пошуків і закупівлі найновішої літератури чи рукописів та стародруків.

КОНЦЕПЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ БІБЛІОТЕКИ (20-і рр. ХХ ст.)

Концепція Національної бібліотеки була викладена у «Відозві від Тимчасового Комітету для заснування Національної бібліотеки Української Держави в Києві», де зокрема наголошено:

«Завдання бібліотеки, – закласти на Вкраїні велику книгозбірню всесвітнього типу, яка гуртувала б у собі все, що витворено людською думкою та знаттям по всіх науках; таку книгозбірню, щоб давала спромогу, не виїздячи з країни, познайомитися в найповнішій мірі з світовою літературою по всіх паростях людського знаття, писаною геть усіма мовами».

Відозва від Тимчасового комітету для заснування Національної бібліотеки Української Держави у м. Києві [Текст] // Державний вістник. – Київ, 1918. – № 57 (11 жовт.). – С. 3.

Спеціальною метою ставилося організувати український відділ (Ucrainica), щоб збирати все, що друкувалося будь-коли і будь-де українською мовою; літературу, писану всіма мовами про історію і культуру українського народу, про народи, які живуть на території України, про природу України та інше.

Бібліотека була покликана  стати не лише книгозбірнею, а й науковою, книгознавчою, бібліографічною, освітянською, культурно-просвітницькою установою, довідковим, інформаційним, каталогізаційним центром.

Статут Національної бібліотеки України 1919 р. визначав основні принципи її формування: різноманітність та повнота книжкового фонду; позаполітичність, публічність, загальнодоступність, безкоштовність і доступність до інформації. З ініціативи В. Вернадського було встановлено, що Бібліотека одержує безплатно по два примірники всіх видів видань з усіх друкарень України. З 1919 р. вона отримала назву Всенародна бібліотека України.

На початку 1919 р. Бібліотеці надали одну кімнату у будинку Міністерства освіти (вулиця Терещенківська, № 2). У березні 1919 р. установа  одержала тимчасове приміщення – головний корпус Колегії Павла Галагана на вулиці Фундуклеївській, 9. Згодом її було переведено до 4 кімнат у найменшому корпусі Колегії (на розі вулиць Пушкінської та Фундуклеївської).

Колегія Павла Галагана

Діяльність Бібліотеки організовувалась та підтримувалась силами видатних учених і  діячів культури, фахівців з бібліотечної та книжкової справи, зокрема: Євгена Ківлицького, Юрія Іванова-Меженка, Дмитра Багалія, Петра Стебницького, Павла Тутковського, Володимира Міяковського, Володимира Липського.

Євген  Олександрович Ківлицький, педагог, бібліотекознавець
Юрій Олександрович Іванов-Меженко, бібліограф, бібліотекознавець,       літературознавець
Дмитро Іванович Багалій, історик, політик, громадський діяч
Петро Януарійович Стебницький, громадський, політичний діяч, письменник, публіцист
Павло Аполлонович Тутковський, геолог, географ, педагог
Володимир Варламович Міяковський, літературознавець, історик-архівіст
Володимир Іполітович Липський, ботанік

У 1918–1928 рр. Бібліотека розгорнула значну діяльність у галузі організації фондів та системи каталогів, обслуговування читачів, створено концепцію фонду «україніки», почалася робота з формування Українського бібліографічного репертуару та національної бібліографії, закладалися засади українського бібліотекознавства та книгознавства.

Період 1929–1934 рр. характеризувався перетворенням Національної бібліотеки України на головну державну бібліотеку УРСР, цілеспрямованою переорієнтацією її діяльності на масового читача, трансформацією бібліотечної системи та виконання нею завдань соціалістичного будівництва. Значно зросли обсяги передплати та закупівлі літератури суспільно-політичного, пропагандистського характеру, проводилося систематичне вилучення «ідеологічно шкідливих» видань.

У 1929–1930 рр. за проектом архітекторів Василя Осьмака та Павла Альошина для Бібліотеки було споруджено спеціалізоване приміщення по вулиці Володимирській, 62, що дало змогу розширити обсяги робіт, пов’язані з комплектуванням, опрацюванням та каталогізацією видань, обслуговуванням читачів.

Будівля становить архітектурний ансамбль разом із будинком Наукової бібліотеки імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (вул. Володимирська, 58), що споруджений за проектом тих самих архітекторів у 1939–1940 рр. та головним корпусом Університету. З 1989 р. і до сьогодні у цьому приміщенні розташовано  корпус НБУВ по вул. Володимирській, 62.

       Корпус НБУВ на вул. Володимирській, 62

Тут працювали відомі українські вчені: Дмитро Балика, Борис Зданевич, Федір Максименко, Сергій Маслов, Степан Постернак, Павло Попов, Микола Сагарда, Михайло Ясинський, Віктор Іваницький,  та багато інших відомих дослідників, які сформували не тільки бібліотечну та бібліографічну, а й наукову установу національного рівня, що почала всебічно та ґрунтовно вивчати Книгу. Це забезпечило подальший самобутній розвиток творчого організму Бібліотеки, яка згодом стала головним осередком не тільки у бібліографічній галузі, а й центром комплексу наукових дисциплін: бібліотеко-, книго-, бібліографознавства, інформатики.

Дмитро Балика,бібліотекознавець, бібліограф
Борис Зданевич, бібліограф, книгознавець, мовознавець
Федір Максименко, бібліограф, книгознавець
Сергій Маслов, літературознавець, книгознавець
Степан Постернак, бібліотекознавець, історик
Павло Попов, літературознавець, фольклорист
Микола Сагарда, історик, теолог, бібліограф
Михайло Ясинський, бібліограф, книгознавець
Віктор Іваницький, сходознавець, історик, бібліограф

Наступний етап розвитку книгозбірні (1935–1941) визначився уніфікацією її діяльності та перетворенням у бібліотеку загального типу, здатну сприяти як задоволенню потреб нового курсу академічної науки, так і всебічному розвитку техніки, виробництва, різних галузей знання.

1941–1948 рр. – період війни з Німеччиною, евакуації, окупації, котрі характеризувалися деструкцією діяльності Бібліотеки та повоєнною відбудовою її діяльності. У період війни Бібліотека працювала в евакуації в столиці Башкирії Уфі (серпень 1941 – до повернення до Києва у травні 1944 р.), де перебувала АН УРСР. Водночас книгозбірня працювала і під час окупації в Києві, де зазнала значних збитків: до Німеччини було вивезено понад 320 тис. унікальних, рідкісних, цінних видань і колекцій, однак лише частина з них повернулася до Києва у 1944 –1946 рр.

Виокремлення наступного етапу розвитку Бібліотеки (1948–1964) зумовлено перетворенням її на Державну публічну бібліотеку УРСР, що було вимушеною мірою в умовах, коли під час війни бібліотеки (в тому числі Державна публічна бібліотека в Києві, нині Національна бібліотека імені Ярослава Мудрого), були зруйновані. Разом із розширенням її основних функцій відбулися зміни в організації документопостачання, раціоналізовано процеси обслуговування читачів, розгорнуто діяльність структурних підрозділів щодо переінвентаризації фондів, розпочато роботу в галузі методичного керівництва публічними бібліотеками.

З 1951 р. до Бібліотеки почали надходити по два примірники авторефератів та по одному – дисертацій, захист яких відбувся в наукових установах та вищих навчальних закладах України. Того ж року установа включилася до системи міжнародного абонементу, встановила зв’язки із зарубіжними науковими закладами. З 1960 р. вона функціонує як депозитарій публікацій Організації Об’єднаних націй в УРСР.

Однак у житті Бібліотеки були і трагічні сторінки та проблемні ситуації. Пожежа у травні 1964 р. завдала збитків фонду вітчизняних періодичних видань, російським та українським книжкам переважно радянського періоду, певній кількості зарубіжних журналів, частині дублетного фонду «україніки». Було втрачено близько 10% основного фонду, однак упродовж кількох наступних років, за допомогою інших бібліотек, його було відновлено. Пожежа, попри всю її трагічність, стимулювала вирішення багатьох питань її діяльності: було побудовано додаткове книгосховище, відбулося раціональне розміщення фондів, вдосконалено організацію вітчизняного та іноземного комплектування, впроваджено нову систему обліку літератури, методів і форм обслуговування,

1965–1991 роки позначені розширенням і поглибленням функцій книгозбірні як головної наукової бібліотеки УРСР із колосальним бібліотечним фондом, висококваліфікованим персоналом, значною матеріально-технічною базою. Надання Бібліотеці статусу наукової установи (у травні 1971 р.) сприяло активізації наукових досліджень у галузі книгознавства, бібліотекознавства та бібліографознавства, забезпечення розвитку науково-технічної інформації. Не відмовляючись від універсальності фондів, Бібліотека зменшила обсяг комплектування за рахунок деяких типів видань, зокрема, матеріалів патентної та нормативно-технічної документації, переданої до бібліотечних фондів УкрНТІ, інших спеціалізованих видів літератури.

До Бібліотеки прийшло нове покоління бібліотечних працівників, бібліографів, книгознавців, які зробили вагомий внесок щодо бібліографічного забезпечення розвитку науки і культури, зокрема у галузі шевченкіани та української літератури в цілому. Серед них – Ф. К. Сарана, С. Й. Петров, М. П. Рудь, Л. В. Бєляєва, Ф. З. Шимченко, О. В. Молодчиков, Д. М. Йофанов, Л. І. Гольденберг, Й. В. Шубинський, М. П. Візир, М. Я. Каганова, С. В. Сороковська, А. Й. Ряппо, а у 1980-90-х – О. М. Апанович, І. Г. Шовкопляс, М. С. Слободяник, О. І. Путро та багато інших відомих діячів вітчизняної бібліотечної справи, книгознавства та бібліографії, істориків та філологів.

Федір Кузьмович Сарана, бібліограф, літературознавець
Микита Потапович Рудь, бібліограф, книгознавець
Лілія Вікентіївна Бєляєва, бібліограф
Лев Ізраїльович Гольденберг, бібліограф, книгознавець
Софія Володимирівна Сороковська, бібліограф, педагог, бібліотекознавець
Степан Йосипович Петров, бібліограф, книгознавець
Федір Захарович Шимченко, бібліотекознавець, книгознавець

            На фото: Федір Сарана, Степан Петров, Микола Рудь, Лілія Бєляєва, Федір Шимченко, Лев Гольденберг, Софія Сороковська.

Друга половина 1980-х – початок 1990-х років –  період суттєвих змін у діяльності Бібліотеки. 19 лютого 1988 р. згідно з Постановою Ради Міністрів УРСР Бібліотеці присвоєно ім’я одного з її фундаторів, академіка В. І. Вернадського. Вона отримала статус науково-дослідної установи, перетворилася на всеукраїнський центр книгознавства, бібліотекознавства та бібліографознавства.

Одночасно почалася опрацювання фондів, які у радянські часи з ідеологічних причин вважалися забороненими або неактуальними, були повернені з небуття до активного використання фонди української національної історії та культури, фонди польської культури та юдаїки, архіви багатьох учених і діячів культури, почалася підготовка нових каталогів та інформаційних видань для читачів, започаткований та плідно розвивається напрям історії бібліотечної справи, біографічні дослідження.

Бібліотека першою в країні почала процес автоматизації своєї діяльності із запровадженням інформаційно-комунікативних технологій у бібліотечну практику, відбулося створення електронних каталогів, переорієнтація на нові комп’ютерні технології, Бібліотека розпочала свій шлях в інформаційне суспільство.

1989 р. було споруджено нове приміщення Бібліотеки, з переїздом до якого створені більш сприятливі умови для оптимізації формування та використання фондів, організації обслуговування читачів з урахуванням новітніх  вимог до надання інформації.

Період 90-х років ХХ ст. – початок ХХІ ст. характеризувався суттєвими змінами, зумовленими становленням незалежної України, формуванням ринкових відносин. 1993 р. розроблено нову концепцію структури і функцій Бібліотеки, спрямовану на оптимізацію використання її багатоаспектних потенційних можливостей як загальнодержавного, науково-інформаційного комплексу, найзначнішого за документними ресурсами книжкового та рукописного державного сховища України, а також провідної науково-дослідної установи, яка вирішує коло взаємопов’язаних книго-, бібліотеко-, бібліографо-, архівознавчих, науково-інформаційних та інших питань.

З 1996 р. Бібліотеці повернуто  початковий статус національної книгозбірні і за Указом Президента України Л. Д. Кучми від 5 квітня отримала сучасну назву: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського.

Новітній етап розвитку Бібліотеки веде відлік із початку третього тисячоріччя і продовжується до цього часу. Сьогодні НБУВ – одна з найбільших книгозбірень світу, головний науково-інформаційним центр держави. Активне формування власних електронних бібліотечно-інформаційних ресурсів сприяє трансформації її на інституцію відкритого типу з вільним доступом до інформації.

СТРУКТУРА СУЧАСНОЇ НБУВ

У сучасній структурі закладу функціонує понад 50 підрозділів, згрупованих за напрямами діяльності в науково-дослідні інститути (бібліотекознавства, рукопису, книгознавства, архівознавства, біографічних досліджень, інформаційних технологій).

Бібліотека має статус всеукраїнського центру реставрації та консервації документів.

Служба інформаційно-аналітичного забезпечення (СІАЗ) здійснює комплексну аналітичну, прогностично-консультаційну роботу, покликану інформаційно забезпечувати процеси реформування українського суспільства і на базі документних матеріалів та електронних потоків інформації аналізувати політичні й соціально-економічні процеси в Україні, процеси державотворення тощо. На колажі – видання СІАЗ.

Національна юридична бібліотека (НЮБ) формує інформаційні ресурси у галузі законознавства та права.

Вперше в історії України в НБУВ Указом Президента Україні Л. Д. Кучми в 1996 р. створено як окрему структуру – Фонд Президентів України (ФПУ), що досліджує інститут президентства у світі, а також збирає, зберігає і впроваджує у науковий і культурний обіг документні матеріали, які відображають політичну і державну діяльність та життя президентів України.

Новий зміст діяльності Бібліотеки зумовлює необхідність підготовки кадрів вищої кваліфікації. З 1993 р. в Бібліотеці діє аспірантура, докторантура та спеціалізована вчена рада із захисту кандидатських і докторських дисертацій. За 25 років підготовлено 27 докторів і 167 кандидатів наук у галузі книгознавства, бібліотекознавства, бібліографознавства, інформатики, документознавства та архівознавства.

Бібліотека є науково-методичним центом для мережі бібліотек та архівних підрозділів НАН України. У Бібліотеці функціонують відділи: комплексного формування бібліотечних ресурсів, комплексного опрацювання документів, міжбібліотечного абонемента, організації та обслуговування основним фондом, комплексного бібліотечного обслуговування, формування та використання газетних фондів, допоміжні та технічні підрозділи. Тут розташовані також Австрійська бібліотека, що сприяє розвитку міжнародної бібліотечної співпраці в галузі науки та культури.

У Бібліотеці сьогодні працює понад 800 співробітників, з них бібліотечних – 60%, наукових – 25% і допоміжних – 15%, Серед співробітників – 125 кандидатів, 27 докторів наук. Між провідних фахівців-науковців – академік НАН України О. С. Онищенко, члени-кореспонденти НАН України Л. А. Дубровіна та В. І. Попик, доктори наук: Т. Д. Антонюк, Л. І. Буряк, Л. А. Гнатенко, В. М. Горовий, Т. Ю. Гранчак, Т. В. Добко, М. Б. Закіров, С. С. Кіраль, Г. І. Ковальчук, К. В. Лобузіна, С. М. Міщук, В. Ю. Омельчук, Н. В. Стрішенець та інші.

НАУКОВО-ВИДАВНИЧА ДІЯЛЬНІСТЬ

Щорічно НБУВ видає значну кількість (до 40 назв) фундаментальних наукових праць у галузі історії культури, національної бібліографії та біобібліографії провідних українських діячів і вчених, рукописної та книжкової спадщини, історії книги й бібліотечної справи, у галузі збереження, консервації та реставрації фондів, серію друкованих каталогів і покажчиків спеціалізованих фондів (рукописних, нотних, образотворчих, картографічних видань, вітчизняної та іноземної періодики), стародруків й рідкісних видань, колекцій. Досліджуються матеріали та публікуються видання з історії науки, НАН України, видатних учених.

Сучасний інформаційний простір поповнюють монографічні видання з проблем трансформації бібліотек у сучасні інформаційні центри обслуговування користувачів електронною та друкованою інформацією, розвитку комп’ютерних технологій, різноманітні оглядові науково-інформаційні продукти з аналізом інформаційних масивів, пов’язаних із  відображенням актуальних питань політичної та економічної розбудови української держави. Численні тематичні бюлетені інформаційно-аналітичних підрозділів НБУВ містять матеріали про еволюцію  національного  інформаційного  простору, найбільш  суспільно значимі  події в житті України, напрями міжнародного співробітництва. Вони розсилаються у середовищі постійних користувачів та відображаються на сайті Центру досліджень соціальних комунікацій (http://nbuviap.gov.ua). Там же відображені і результати  спеціального  напряму наукових  досліджень – наукометричні та бібліометричні дослідження періодики в Україні.

Бібліотека видає періодичні фахові видання, що включені до списку Міністерства освіти і науки України, зокрема науково-практичний і теоретичний журнал «Бібліотечний вісник», інформаційно-аналітичний журнал «Україна: події, факти, коментарі», тематичні бюлетні «Громадська думка про правотворення», «Конституційний процес в Україні» та ін., спеціалізовані тематичні збірники «Українсько-македонський науковий збірник», «Слов’янські обрії» (Міжнародного комітету славістів). «Наукові праці Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського», «Рукописна та книжкова спадщина України: Археографічні дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів», «Українська біографістика», «Библиотеки национальных академий наук: проблемы функционирования, тенденции развития» (орган Ради директорів наукових бібліотек та інформаційних центрів академій наук – членів Міжнародної асоціації академій наук – МААН), а також фахові видання НБУВ увійшли до міжнародних наукометричних баз даних.

НБУВ спільно з Інститутом проблем реєстрації інформації НАН України формує базу даних «Україніка наукова» та щоквартально видає український реферативний журнал «Джерело», який виходить у чотирьох галузевих серіях.

НБУВ – член багатьох міжнародних та вітчизняних бібліотечних об’єднань: Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій та установ, Конфедерації європейських національних бібліотек, Міжнародної асоціації музичних бібліотек, архівів і документних центрів. На базі НБУВ діють професійні об’єднання: Асоціація бібліотек України, Рада директорів наукових бібліотек та інформаційних центрів академій наук – членів МААН та Українське біографічне товариство.

Бібліотека здійснює міжнародний книгообмін з 591 науковою установою у 62 країнах світу, щорічно проводить міжнародні конференції, симпозіуми, наради з актуальних питань розвитку діяльності бібліотек у сучасному світі, інформаційної діяльності наукових бібліотек та інформаційних центрів.

 

ФОНДИ ТА ЕЛЕКТРОННІ РЕСУРСИ НБУВ

Фонди НБУВ – національна культурна спадщина України – нараховують майже 15,8 млн одиниць зберігання та є універсальними як за змістом, так і за видами документів.

Інформація розташована на різних носіях – від клинописних табличок і єгипетських папірусів до книг, журналів, продовжуваних видань, колекцій карт, нот, образотворчих матеріалів, рукописів, стародруків та рідкісних видань, газет, електронних бібліографічних баз даних та цифрового ресурсу книжкової культурної спадщини. Фонди НБУВ занесені у Державний реєстр наукових об’єктів, що становлять національне надбання України.

Тут зібрано абсолютну більшість книжок,  виданих українською мовою і мовами інших народів  України та світу. Здійснюється активне поповнення виданнями у відділі зарубіжної україніки.

Бібліотека має найповніше в державі зібрання пам’яток слов’янської писемності та рукописних книг X–XII ст., писемні пам’ятки культур різних народів, архіви та книжкові колекції видатних діячів української й світової науки та культури, в тому числі видатних українських письменників ХІХ–ХХ ст., загальним обсягом близько 600 тис. одиниць зберігання.

Серед унікальних пам’яток писемності у Бібліотеці зберігаються: Київські глаголичні листки (X ст.) – один із найдавніших вітчизняних рукописів; Пересопницьке Євангеліє (1556–1561) яке є символом української державності – на ньому присягають українські президенти під час інавгурації, а також грецькі, латинські, польські, єврейські, східні та інші  рукописи ХІ – ХVIIIст., колекції історичних документів.

       Київські глаголичні листки (X ст.)  Пересопницьке Євангеліє (1556–1561)

Представлені також пам’ятки західно-європейського книгодруку XV –XVI ст., інкунабули, палеотипи, книжкова продукція знаменитих європейських фірм – Альдів, Етьєнів, Плантенів, Ельзевірів; одне з найбільших у країні зібрань книг кириличного друку; першодруки і стародруковані книги з Московської друкарні, Львівської братської друкарні, Острозької друкарні, Києво-Печерської друкарні, Почаївської друкарні,  Віленської друкарні, Новгород-Сіверської друкарні, зокрема московський «Апостол» (1554) і «Апостол львівський» (1574)  І.Федорова, Віленське «Євангеліє» П. Мстиславця(1575), «Требник» Петра Могили (1646).

Унікальним стародруком є книга «батька історії» – давньогрецького історика Геродота «Історія» (вид. 1494), в одному з розділів якої описане життя степових скіфів-землеробів та інших племен на території України в V ст. до н. е.

У фонді бібліотечних та історичних колекцій зберігаються різні бібліотечні зібрання просвітницьких установ та вищих навчальних закладів минулого (бібліотеки Київської духовної академії, Університету Св. Володимира,  Острозької академії та ін.), та особові бібліотеки історичних осіб, родові зібрання, колекції видатних науковців і діячів культури.

Зал картографії – найбільший в Україні спеціалізований бібліотечний підрозділ, який обслуговує читачів картографічними виданнями й матеріалами з геодезії, картографії, геології, географії та інших наук про Землю. У масиві унікального картографічного фонду – різноманітні карти, атласи, плани, картограми та інші матеріали XVI ст., вітчизняні й зарубіжні, різні за мовами, тематикою, призначенням і виготовленням.

Газетні фонди НБУВ – найповніший спеціалізований архів цього виду друку в Україні. Українські газети представлені 1818 р. – «Харьковские известия» (видавництво Харківського університету). Російські –  1732 р. («Санкт-Петербургские губернские ведомости»). Іноземні –  1728 р. («Gazeta Warszawska» – «Варшавська газета»). Газетні фонди НБУВ налічують близько 182 тис. річних комплектів газет.

Зібрання відділу зарубіжної україніки, заснованого 1991 р., містить праці українців, видані українською мовою, дослідження про українців та Україну, виданих поза її межами.

Фонди відділу музичного фонду – найбільше нотосховище в Україні і одне з найбагатших у світі – налічує близько 225 тис. од. зб. Зібрання нот охоплює видання від 2–ї половини XVII ст., здебільшого це – всі види нотної продукції, що видавалися й видаються в Україні. Особливою цінністю фонду є колекція нот із зібрання роду Розумовських. Вони датуються второю половиною XVIII  – серединою  XIX ст. і походять із більшості країн Європи. Багато з них рідкісні й унікальні, єдині в світі.

Фонд відділу образотворчих мистецтв містить понад 262 тис. од. зб. різноманітних мистецьких творів людства, в тому числі й України, від XVII  ст. – до наших днів: лубки, гравюри, різноманітні зображення місцевостей, архітектурних пам’яток, історичних подій, книги, журнали, альбоми, репродукції мистецьких творів, листівки, плакати, портрети.

Зібрання відділу фонду юдаїки (близько 142 тис. од. зб.) складається з багатьох колекцій єврейської літератури та рукописів. Тут зберігаються архіви єврейських товариств, що існували на території України, й приватні архіви, пам’ятки друку, книжкові, журнальні, газетні видання. Серед архівних фондів є документи та творчі матеріали А. Гаркаві, Н. Бакета, Шолом-Алейхема, М. Береговського та багатьох інших виданих діячів єврейської культури.

У відділі науково-бібліографічної інформації зібрано понад 250 тис. од. зб. найрізноманітніших джерел інформації: вітчизняні та зарубіжні енциклопедії, загальні й галузеві довідники і бібліографічні покажчики, національні бібліографії зарубіжних країн, бібліографічні, реферативні, оглядово-аналітичні видання органів науково-технічної інформації міжнародних інформаційних центрів.

Універсальними інформаційними ресурсами Бібліотеки користується близько 240 тис. читачів, яким щорічно видається майже 1 млн документів. Щодня Бібліотеку відвідує близько 1 тис. науковців, фахівців, аспірантів і студентів. Інформаційне обслуговування здійснюється в 16 галузевих та спеціалізованих залах основного бібліотечного комплексу (нових надходжень, вітчизняної й зарубіжної періодики, довідково-бібліографічних видань, публікацій ООН, Австрійської, Іранської бібліотек, дисертацій та видань на мікроносіях, картографічних видань, бібліотекознавчої літератури та ін.), а також у дев’яти залах корпусу по вул. Володимирській, 62, де розміщено найбільше в Україні зібрання газет, фонди рукописів, стародруків і рідкісних видань, естампів і репродукцій, нотних видань,  бібліотечних зібрань та історичних колекцій, зібрання юдаїки, а також значна частина Архівного фонду Національної академії наук України. Фонди рукописів, стародруків, рідкісних видань, історичних колекцій, архівний фонд та депозитарій НБУВ занесено до переліку наукових об’єктів, що становлять національне культурне надбання України.

З 1998 р. здійснюється цілеспрямоване формування фонду електронних ресурсів. Мережеві інформаційні ресурси Бібліотеки як науково-інформаційного центру вміщують: зібрання «Наукова періодика України» (900 тис. статей з 2600 журналів), електронні тексти (845 тис. документів, із них 60 тис. авторефератів дисертацій), аналітичні матеріали (5 тис. випусків оперативної інформації та інформаційно-аналітичних оглядів), каталоги та картотеки (4 млн бібліографічних записів і 5 млн зображень карток генерального алфавітного каталогу); реферативну базу даних «Україніка наукова» (547 тис. записів),  інформаційний портал «Наука України: доступ до знань», електронна бібліотека «Україніка», колекція рукописів та стародруків, а також реалізовані унікальні проекти, спільні з науковими установами та архівами, зокрема «Електронний архів Михайла Грушевського», «В.І. Вернадський», «Т. Г. Шевченко» тощо.

Бібліотека бере активну участь у формуванні ресурсів інформаційно-аналітичної продукції: «Конституційна Асамблея: політико-правові аспекти діяльності», «Україна: події, факти, коментарі», «Соціальні мережі як чинник інформаційної безпеки», «Резонанс», «Шляхи розвитку української науки», «Безпека підприємництва» та інші спеціальні видання згідно з потребами замовників.

Інтернет-портал Бібліотеки щорічно використовують майже 3,5 млн  користувачів.

Бібліотека є науково-інформаційним ресурсом НАН України, проте  орієнтована  на всі без винятку категорії користувачів в Україні та світі. Особливий контингент абонентів – інформаційні служби органів державної влади та управління, серед яких Верховна Рада України, Адміністрація Президента України і Кабінет Міністрів України.

Сьогодні Бібліотека зустрічає свій 100-річний ювілей. Вона успішно реалізовує ідеї, закладені її фундаторами в 1918 р., постійно вдосконалює свою діяльність у новому суспільстві знань та глобальному  мережевому просторі, орієнтується на збереження та залучення до наукового обігу національної книжкової спадщини, реалізує завдання створення мультиресурсної бази й організацію мультисервісного інформаційного обслуговування, швидкісного обміну інформацією.  

З огляду на нагромаджений потенціал, у новій соціально-політичній ситуації, в умовах творення нових концептуальних орієнтирів задля модернізації всієї вітчизняної бібліотечної сфери, Бібліотека спрямована на подальше формування національного інформаційного ресурсу та організацію його всебічного використання, з колосальним за своїм науковим і культурним потенціалом універсальним фондом, сучасною документною та інформаційною ресурсною базою, міцним фаховим науковим колективом.

 

СУЧАСНА БУДІВЛЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БІБІЛІОТЕКИ УКРАЇНИ ІМЕНІ В.І. ВЕРНАДСЬКОГО

Будівля розташована на ділянці площею 3 га. Зведена за проектом архітекторів «Київпроекту»  В. Гопкала, В. Гречини і В. Песковського. Вертикальна частина споруди (книгосховище) налічує 27 поверхів, у горизонтальній частині розміщені читальні зали та службові приміщення Бібліотеки. Висота споруди – 76,7м (78, 6 м зі шпилем).

Інтер’єр приміщення оздоблено творами образотворчого мистецтва значної художньої цінності.

У центральному вестибулі розташоване монументально-декоративне панно «Біль землі» (автори В. І. Пасивенко та В. М. Прядка, площа 300 м²), виконане у техніці енкаустики. Основною темою  композиції є розкриття головного призначення науки – захисту життя на Землі.

Фойє перед читальними залами прикрашає гобелен-триптих «Витоки слов’янської писемності» (автори М. Т. Литовченко та І. С. Литовченко, розмір 7×3,5 м), виконаний у техніці ручного ткацтва. Матеріали – вовна, люрекс. Композиційне рішення гобелена обумовлене наявністю колон, які не дозволяють сприйняти всю площу полотна одночасно. У центральній частині на фоні яскравого вогню зображені язичницькі символи, які уособлюють образи створення світу та зародження писемності. На зміну символічним образам приходять конкретні: київський літописець та письменник Нестор, творці слов’янської азбуки Кирило і Мефодій, лексикограф, письменник і гравер Памво Беринда – автор першого друкованого українського словника, український і російський першодрукар Іван Федоров, політичний і освітній діяч України митрополит київський Петро Могила. Ліва та права частини триптиху присвячені еволюції засобів писемності в умовах інформатизації суспільства. Автори обох названих вище робіт 1998 р. стали лауреатами Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Окрасою бібліотечного інтер’єру є скульптурні композиції авторського колективу під керівництвом Б. С. Довганя. У центральному вестибулі встановлений бюст організатора і першого президента Української академії наук, фундатора бібліотеки В. І. Вернадського.

Уздовж пандусу (пологих сходів), що з’єднує перший і другий поверхи Бібліотеки, встановлені 11 мармурових бюстів видатних діячів, які зробили значний внесок у розвиток світової науки і культури: Ярослав Мудрий, Іван Федоров,  Михайло Ломоносов,  Григорій Сковорода,  Микола Лобачевський,  Олександр Пушкін,  Тарас Шевченко,  Дмитро Менделєєв,  Ілля Мечников,  Костянтин Ціолковський та Олександр Попов.